— Не погоджуються відносно ефективності електроустаткування на шахтах. Вічна історія — їхні суперечки. У школі, в молодших класах, бувало до бійки доходило… А я до вас з проханням, Антоне Павловичу.
— Прошу, Аркадію Михайловичу.
— Ви б мені показали листа того юного прожектера, що про нього згадували, коли виголошували тост.
— Знов вишукуєте молоді таланти? Тільки там нема нічого вартого уваги.
— То байдуже, покажіть листа.
— Спробуємо розшукати, якщо не пропав у редакційній корзинці. Ми ж зберігаємо тільки ті листи, що мають якусь цінність… Товаришу Догадов, будь ласка, на хвилинку.
Догадов швиденько підійшов. Черняк попросив знайти лист школяра і передати професорові Довгалюку.
Догадов подався виконувати доручення, а ми наблизилися до молодих інженерів, з якими редактор відразу мене познайомив. Самборський гаряче потиснув мені руку і сказав якийсь комплімент на адресу моїх нарисів, що їх доводилося йому читати. Макаренко промовчав, і лише в очах його промайнула якась насторожена зацікавленість.
Був уже пізній час. Гості один по одному залишали редакцію. До Черняка підійшов Шелемеха і став прощатися.
— Аркадію Михайловичу, — звернувся льотчик до професора, як до старого знайомого, — ви готові?
— Так… Зараз мені тут один лист дадуть, і я можу їхати.
— Кайдаш, а тобі куди? — спитав Шелемеха мене. — Може, я тебе підвезу?
Я назвав свій готель.
— О, це дуже далеко. Знаєш що, навіщо тобі той готель? їдь до мене. У мене величезна квартира, а зараз там, крім сестри, нікого нема. Батьки й дружина на дачі, я післязавтра теж туди поїду. Отже, ти можеш у нас залишитися, поки будеш тут. Поїхали!
Останнє слово було сказано так владно, що я не дуже заперечував. Я приєднався до Шелемехи та професора Довгалюка, що вже виходили на вулицю.
3. НІЧНИЙ ГІСТЬ
З розмови в машині я дізнався, що Шелемеха і професор Довгалюк мешкають в одному будинку і що Шелемеха теж належить до давніх учнів професора.
— Станіслав, — звернувся до нього професор, — цими днями у мене в дендрарії[3] черговий, двісті п’ятдесят третій вечір фантазії. Я радий запросити тебе.
— З великою охотою, Аркадію Михайловичу, — відказав льотчик. — Але, мабуть, ще завтра виїду на дачу до своїх. Вчора туди поїхала дружина, і я обіцяв їй тут не затримуватись. Я ж уже у відпустці. Передайте, будь ласка, від мене друзям привіт. Багато фантастів у вас збирається?
— Буде чоловік шість-сім. Макаренко ж приїхав.
— А-а… Цей молодий чоловік? Я його досі щось не зустрічав.
— Так ти ж років на сім старший за нього. До того ж він учився у мене лише років два, а потім переїхав з батьками до Сибіру. Проте часто писав мені, Він із Самборським колись дуже дружив. Правда, останнім часом вони віддалились один від одного.
— Самборського ніби пригадую. Зустрічав разів зо два на ваших вечорах.
— Пробачте, — втрутився я в розмову, — що це за вечори з такою привабливою назвою?
— Якщо цікавишся, професор може запросити тебе на один із них. Це ж можна, Аркадію Михайловичу?
Професор згодився і побажав бачити мене у себе на найближчому вечорі фантазії.
— Треба тобі сказати, — звернувся до мене Шелемеха, — що Аркадій Михайлович тримає зв’язок з багатьма своїми учнями і після школи. Особливо з тими, які брали участь в різних експедиціях та подорожах. Є в йас така традиція: раз на місяць збиратися на чашку чаю до Аркадія Михайловича, розповідати про свою роботу, обговорювати найрізноманітніші проблеми науки й техніки, обмірковувати плани екскурсій і експедицій професора, згадувати минулі подорожі, в яких ми брали участь. На такому вечорі ти можеш зустрінути людей різних професій: лікаря, астронома, фізика, льотчика, артиста, художника… — Шелемеха перервав свою розповідь, бо шофер зупинив машину.
— Приїхали, — сказав льотчик, — прошу, виходьте. Вулиця Червоних ботаніків, будинок номер п’ять.
На тротуарі перед будинком ми розпрощалися з професором (він жив в іншому під’їзді) і рушили сходами на третій поверх. Мій господар одімкнув двері, зайшов у широкий коридор, включив електрику і запросив мене. — Роздягайся, — неголосно промовив льотчик, — тільки тихше, сестра спить.
Я скинув плащ і капелюх, повісив на вішалку і спитав, котра година.
— Чверть на третю, — відповів гостинний хазяїн. — Пізно, зараз я тебе влаштую.
— Стась, це ти? — почувся стривожений голос з дверей.
3
Дендрарій — ділянка ботанічного саду, де висаджені деревні і кущові рослини у відкритому грунті за певним планом.