Стіна передавала гуркіт електропоїздів, що невпинно мчали цим шляхом.
— Цей гуркіт майже безперервний, — сказав Самборський. — Ешелон за ешелоном з швидкістю понад тисячу кілометрів на годину проносяться тут. І в кожному ешелоні, крім вантажів, понад тисячу чоловік.
Глибинний шлях працював на повну потужність. Він був наочним показом сили, впевненості й точності технічної думки радянських людей.
11. УРАГАН
Самборський ходив дуже швидко. І я, хоч і був значно вищий і ступав куди ширше, ледве встигав за ним. Маленький інженер завжди відзначався надзвичайною рухливістю.
— Ви надовго до нас? — спитав він мене.
Я коротко розказав йому про свої завдання. Адже при виконанні їх Самборський багато чим міг допомогти мені.
— В такому разі ми з вами пройдемось по головних пунктах нашої магістралі, -сказав він. — Я зараз інспектую тунель з метою збільшити подавання електроенергії на всі лінії Глибинного шляху.
— Буду дуже радий, коли ви візьмете мене з собою, — відповів я.
Ми наблизились до підіймального пункту і зайшли до ліфта. Його кабіна була для мене новиною: в ній могло поміститися чоловіка з п’ятдесят, а устаткована вона була столиками, відкидними стільцями та сітками для ручного вантажу. В одному з кутків стояла шафочка з написом: «Аварійний запас». Там були харчі й вода на випадок, коли б ліфт раптом спинився напівдорозі, а людям довелось би пробути в ньому якийсь час.
— Хіба траплялось щось подібне? — спитав я Самборського, показуючи на шафочку.
— Ні, — відповів він. — У нас не може бути таких аварій. Цю шафу ми поставили тут з розрахунком на неймовірний випадок.
Ми вийшли на денне світло.
Я хотів побачити Кротова, який працював тепер на поверхні, щоб поговорити з ним про роботу насосів, які викачували повітря з тунелю. Хоч повітря до тунелю просочувалось зовсім мало, все ж таки воно впливало на швидкість поїздів, трохи гальмуючи їх. Отже, добре налагоджене повітряне господарство мало виняткове значення для Глибинного шляху.
Останнім часом, дбаючи про викачування повітря, якого через посилений рух військових ешелонів в тунелі стало більше, енергетики зменшили подачу електроенергії для інших служб. Не до певної міри відбивалось на ремонтних роботах та й на людях, що працювали на підземних вокзалах, майстернях і таких місцях, як плантації професора Довгалюка. Самборський вважав, що справу з вентиляцією треба врегулювати.
Вийшовши з ліфта, ми узнали, що Кротов оглядає зараз одну з вентиляційних шахт.
Це було недалеко, і пройтись по земній поверхні та ще такого чудового дня було мало сказати приємно.
Я кинув оком на Високу альтанку, що так і стояла досі недобудована. Потім глянув на вершини гірського хребта, де ледве помітною рискою виднівся водопад Учан-Чан. Виринули спогади про недавнє минуле, про приємну прогулянку разом з Ярославом Макаренком та Лідою Шелемехою.
Самборський перебив ці спогади, почавши розмову про війну. Він розказав, що минулої ночі ворожі лі гаки намагалися бомбити надземні споруди Глибинного шляху. Кілька літаків було помічено і в цій місцевості, але робітничого селища Найглибшої шахти вони так і не знайшли.
— Така сучасна війна, — сказав він. — Бачите, куди добираються? Спробуйте захистити таку магістраль, якби вона була не під землею.
— Коли б тільки вони вам вентиляції не пошкодили, — сказав я.
Недалеко від станції знаходились величезні горловини вентиляційних шахт. Одними з них повітря надходило глибоко під землю, а другими виходило з тунелю на поверхню, їх так вдало замаскували від авіації, що горловини ті можна було побачити лише зблизька, та й то тільки той розглядів би їх, хто знав про їх існування.
Ми пройшли до тих горловин, оглядаючи все довкола. Стояв ясний день, над нами щебетали пташки, прилітаючи до мальовничого ліска, шо розкинувся попереду. Поблизу того ліска розташувалося невелике селище.
Ми пройшли вже половину дороги між підіймальною станцією і вентиляційними горловинами, коли раптом щось сильно штовхнуло мене й повалило на землю.
Почувся якийсь шум і свист. Навколо відразу вилягла трава.
Я хотів підвестися, але тільки-но підіймав голову, як сильний вітер примушував мене щільно притискуватися до землі.
Самборський упав поруч мене і теж намагався підвестися, але без успіху. Я бачив його здивоване й трохи перелякане обличчя. Таким принаймні воно. пригадується мені зараз. Я, певне, теж виглядав не краще, а може, й гірше.