Колін натиснув на педаль. Нічого не сталося, якщо не зважати на те, що шкала одного з приладів засвітилася голубим сяйвом. І все. Баня не зрушила з місця, не став інший і вид крізь прозору стінку. Було так само тихо. А втім…
Ні, не зовсім так. Якийсь шурхіт почувся ззаду. Колін повернувся разом з кріслом. За спиною не було нічого, та ось скло в рамці перестало бути прозоре. На ньому з'явились якісь зображення; нечіткі, вони дедалі прояснялися. Все-таки це екран. Зараз ми побачимо картини сучасного для цих предків життя, і тоді стане зовсім ясно…
Колін протяжно свиснув. Що стане ясно? Адже це… Адже це…
Це був він сам. Хоч і не зовсім такий, яким звик себе бачити в дзеркалі. Але ж відомо, що дзеркало не дає нам точного відображення. Так, це був він сам, і він стояв, дивлячись прямо перед собою, віддалік височів ліс, але не цей ліс, в якому він був тепер, а якийсь інший, а між лісом і Коліним стояли хронокари. Їх було три, і коло них порались люди. — Біс його зна що! — сказав Колін. Це був мезозойський ліс, той самий, де експедиція затрималась перед тим, як розділитись на групи. Всі три хронокари експедиції. І всі люди перед ним. Їх усе-таки врятували?
Дурниці, хронокар, що вибухнув, врятувати ніхто не може. Та й Коліна зараз там нема: я ось тут і більше ніде.
Колін мимохіть смикнув себе за вухо, помацав голову, груди — так, він тут. І він — там. Ні, це всього тільки трансляція з минулого. Оце так предки!.. А цей, перший, який артист: дивувався дуже природно, коли я йому розповідав! Ну, стривай, зараз я… — Чекай, чекай… — повільно промовив він. Треба було додивитися це до кінця. Ось зараз він, Колін, розмовляв з Арве. Авжеж: це остання розмова перед тим, як група Арве на одній з машин піде глибше в мінус. Але… ні, він же розмовляв не так!
Він пам'ятає зовсім ясно: Арве тоді говорив про можливий процент ризикування, і Колін сказав, що дуже ризикувати не слід. Потім, як відомо, Арве все-таки ризикнув, і, як наслідок, сталася катастрофа. А цей пристрій у бані все перекручує.
Ну ні, тут справді перекручення. Не міг він гак розмовляти.
Що там зараз? Знову він сам; цього разу до нього підійшов хлопчина. Юрко. Про що це? Шкода, нема звуку — мабуть, він вмикається окремо. Ага, згадав: Юрко просить дозволу взяти хронокар. Пригадується, Колін тоді делікатно відповів йому, що, маючи Юрків досвід, не слід і підходити близько до машини, коли в ній нема когось із старших. Еге ж, так було. Відповідь була правильна. Пам'ятає, тоді він ще додав щось… Ага, це можна прочитати по губах, зараз, на екрані. Але знову ж таки вираз обличчя… І поза! Колін, як це тобі раніше не спадало на думку? Ось який, виявляється, в тебе вигляд збоку! Не дивно, що після цього хлопець просто-таки не міг зробити інакше. Він простісінько мусив довести, що впорається з хронокаром, що тут, у глибокому мінусі, він опинився не через непорозуміння…
Він не впорався. Та хіба не я спровокував його на це? Адже коли б те саме я сказав по-іншому… якби я не тримався з таким презирством, усім виглядом не дав би йому зрозуміти, що вважаю його абсолютно зайвим тут… хтозна, може, нічого й не сталося б?
Юрко не вивів би з ладу хронокар. Арве з машиною не кидався б у саме пекло. Все було б гаразд, і ти сам зараз не сидів би в забороненому часі, готуючись до смерті. Ось як було б, коли б ти…
Та ні, все це маячня. Недосконала техніка минулого перекручує. Вона приписує мені те, чого насправді не було. Тут усе показано не так.
Облиш, мовив собі Колін. Усе так. І винен саме ти, а не хтось інший. З початку й до кінця. Ти винен. Через тебе люди опинились у такому становищі. Під загрозою загибелі. І ти не маєш ніякісінького права сподіватися на те, що їх врятує хтось інший.
Ти не маєш права вмерти — це було б підло.
Колін в'яло всміхнувся. Новий філософський аспект: смерть як підлота. Такого, здається, ще не було.
Оце так наші предки! Тицьнули носом. На цьому дивному екранчику показали, чого ти вартий….
І тут же він відчув, як починають тремтіти руки. Цей Третій не предок. Він із плюс-часу. З майбутнього. І здається, з досить далекого майбутнього. Отже…
Отже, в ньому й порятунок. Він врятує і тебе, і всіх інших. Чи не для цього він і з'явився сюди?
Колін різко підвівся з крісла. Близьке багаття за прозорою банею миттю шугнуло в далечінь, стіна сосон виросла перед ним, і людей не стало видно. В останню мить Коліну здалося, що Третій підвів очі й глянув у той бік, де була ця його машина (але ж він не міг бачити її крізь хащі? Чи міг? Мало що можуть нащадки…), і в очах цих блиснуло полум'я багаття. Проте стінки бані вже втратили прозорість і в одному місці слухняно розчинились.