Знов ти про це, вельмишановний бродяго! Годі на сьогодні, інакше тобі знову примаряться мертві кораблі. Не треба. Оглянув шлюпку — чудово. Йди вкладайся спати.
Повертаючись, Валгус не забув перевірити, чи надійно замкнено відсіки з апаратурою ТД. ТД — так скорочено звали Туманність Дор, ну а апаратура — це були скромні машини по півтори тонни вагою, ті самі генератори, за допомогою яких корабель намагатиметься вигнути навколо себе простір та проломити чи підірвати його. Просто-таки нудота, але й тут ніякого безладдя не було. Одіссей розумівся на своєму ділі. Щоправда, він не знав нічого іншого. Наприклад, що зовсім не так уже сильно хочеться кидати його самого у вирішальну мить…
Валгус зайшов до каюти і причинив за собою двері. Він міг би й не робити цього, бо ніхто не потривожить його сну: найближчий із тих, хто був би здатен на таку нечемність, перебував на базовому кораблі, за мільярди кілометрів звідси. Проте Валгус усе-таки причинив двері — за звичкою до порядку.
Потім він скинув куртку, акуратно повісив її в шафочку і сів на низьке ложе, що покірно прогнулося під ним. Увімкнув мале світло. Взяв з тумбочки дешифратор із вкладеним записом книжки. Увімкнув.
— О юна, з персами пурпурними Еос, — насмішкувато промовив Валгус. — Все-таки в просторі Гомер якось не лізе в голову. Мене здивував Одіссей — хотілось аналогії. Кріотронний Одіссей теж доволі хитромудрий, тільки він з іншої опери. Треба б узяти щось веселіше.
Та він прекрасно знав, що читати зараз все одно не зможе. Варт тільки почати — і знову поповзуть у голову думки, повні білих плям. Треба просто спати, спати. Добре було б побачити якийсь нейтральний сон. Коли вже не можна розкласти багаття, непогано посидіти біля вогню бодай уві сні.
Він простяг руку до гіпнорадера — маленький рефлектор приладу поблискував на стіні над ложем. Рука спинилася напівдорозі, потім неквапливо вернулась назад.
— А можна не спати? — вголос подумав Валгус. — Так я хоч сам із собою побалакаю, і все стає на місця. А присниться ще хто-небудь звідти, з планети…
Хтось присниться, і ти поведеш розмову з ним. Коло вогнища. Але не гріють нас вогнища снів, а розмову ти не встигнеш скінчити і може статися, що не встигнеш договорити ніколи. Краще вже не починати таких балачок, які кінчаються нічим.
Авжеж, мабуть, справа була в цьому, г зовсім не у відчутті неможливості сну — про нього вам розкаже будь-хто із зореплавців. Це відчуття з'являлося, коли швидкість перевищувала половину світлової. Тут усе було зрозуміло — космопсихіатри давно з'ясували, що відчуття це з'являлося не від швидкості, яка взагалі не відчутна, а лише від думки — може, навіть неусвідомленої, — що поки ти ляжеш на кілька годин і мирно сопітимеш на ложі чи просто у відкидному кріслі, на Землі можуть народитися і постаріти покоління… До речі, для того людство й шукало виходу в надпростір, щоб зореплавці ніколи не відлітали на століття… Та в усякому разі, варт було це уявити — і спати ставало неможливо, просто немислимо через небезпеку проспати чиєсь життя, може, тієї жінки, що називалася б щастям, або чоловіка, що став би твоїм найкращим другом. Так гадають зореплавці, та, можливо, річ усе-таки в снах, а не в цьому. А взагалі — думайте, що хочете, а кожне спальне місце на кораблі обладнане гіпнорадером — приладом, котрий варт тільки ввімкнути, — і можна спати й дивитися сни.
«Що ж, — подумав Валгус, — подивимося сни…» Він рішуче ввімкнув гіпнорадер. Забудьмо про мертві кораблі… Валгус влаштувався зручніше, думки поринули в легкий туман. Забудьмо… І хай будуть сни. Він усміхнувся, очі стулилися самі.
Прокинувся він свіжий від сновидінь. Реле часу спрацювало точно, і можна було робити все не поспішаючи.
Порядок було заведено раз і назавжди. Іонна ванна. Масаж. Валгус стогнав від задоволення, а сам тим часом, щоб розім'ятись, розв'язував у думці систему досить складних рівнянь. Потім десять хвилин минуло у вправах на зосередженість і швидкість реакції. Сніданок. Сніданок він з'їв з апетитом. На апетит не впливала ніяка швидкість і взагалі ніщо, коли на столі було що-небудь смачне. Від сніданку, як відомо, залежить настрій, який Валгус вельми цінував.
Потім він переодягся у все чисте і довго натирав черевики. Він заспокоївся лише, коли чорний пластик заблищав не гірше, ніж головний рефлектор. Звичайно, такий парад був не обов'язковий — однаково приймати його нікому. Та пілот мав сісти в командирське крісло, за пульт. А жоден зореплавець не дійде до того, щоб сісти в командирське крісло у неначищених черевиках або в сяк-так випрасуваному костюмі… Побутовий комбайн шипів і пирхав, але Валгус, критично оглянувши штани, ще раз пройшовся по них вручну.