Він знову ввімкнув кисень, перевірив протиперевантажувальний пристрій. Зараз він має скуштувати чогось такого, чого ще не знала людина, жоден експериментатор. Усе гаразд? Так, гаразд. Ну, всесвітній бродяго, поглянемо, що ж воно таке те, чого ще досі ніхто не коштував?..
Валгус віддав команду. Її слід було подати, перш ніж сісти в шлюпку: продовжити розгін і включити генератори Дормідонтова. Задав готовність сто. Знову почався відлік. Валгус слухав мовчки, тільки повіки його здригалися після кожної нової цифри, з байдужістю названої Одіссеєм. А втім, здавалося, що Одіссей і сам неспокійний, хоч кібер, звичайно, хвилюватися не міг, та й жодних ознак не було. Здавалося, і все.
Потім відлік скінчився, і Валгус устиг подумати: ось зараз почнеться розгардіяш…
Розгардіяш почався. Високе, тужливе виття проникло в рубку крізь майже ідеальну ізоляцію. Могутні генератори ТД почали, як казали, розмотувати поле — вивергати енергію, створюючи довкола небувалу досі напругу, щоб змінити структуру й геометрію простору і дозволити, нарешті, кораблеві проламати його. Як відбуватиметься проламлювання, що станеться, — ніхто не знав, і сам ТД не знав. І ось Валгус довідається перший…
Подумавши так, Валгус навіть усміхнувся, хоч і від такого дріб'язкового зусилля заболіли щоки. Тим часом Одіссей відрапортував, що швидкість уже виросла до дев'яти десятих розрахункової, і, як і раніше, поцікавився, чи не припинити експеримент. Валгус сердито відповів, що це не Одіссеєве діло, і тільки десь у підсвідомості промайнуло здивування: в цій частині програми такі запитання начебто не передбачалися, — пілот мав бути далеко звідси. Але думка ця майнула і зникла. Її місце заступило захоплення блоками Одіссея; вони й за таких прискорень працювали, мовби нічого не трапилось… Час минав, Валгус дихав збагаченим киснем, густим, мов каша, і не відводив очей від приладів. Одіссей клацнув і застужено прохрипів:
— Нуль, дев'яносто одна…
— Підсилити віддачу допоміжних! — І Валгус, натиснувши кнопку, послав сигнал, щоб підтвердити наказ.
— Ясно.
Які двигуни збудували!.. Які двигуни! Хоч би раз тобі заїло. У такому режимі!.. Та головне ще попереду.
Корабель розганявся з натугою, власне енергетичне поле заважало йому, але подіти це поле було нікуди. Зусилля двигунів, що працювали все з більшою напругою, Валгус відчував кожною жилкою і кожним м'язом свого тіла. А на те він випробувач і експериментатор, щоб нервом відчувати машину. Навіть оце громаддя, безумовно громіздке для Землі. Втім, тут корабель, напевно, не здавався б великим…
Стовпчик показника швидкості повз і повз угору і тепер уже тремтів біля заданої позначки. Одіссей виконав черговий пункт програми, і віддача енергії дормідонтовськими генераторами різко зросла. Стовпчик тремтів, тремтів… Він ще повзе вгору? Здається, вже ні… А втім, так… Чи ні?
— Збільшити віддачу допоміжних…
— Працюю на межі дозволеного.
— Збільшити віддачу допоміжних!
— Ясно.
Виття допоміжних двигунів уже не чути. Воно вже в ультразвукові. Взагалі все в ультрасвіті: зорі — ті, далеко попереду — шлють суцільний ультрафіолет. Позаду теж пітьма — на ній розуміються лише інфрачервоні перетворювачі. Релятивістський світ… Мабуть, і корабель тепер дуже відносний. На бортових екранах фейєрверк: поперечний допплер. Що з стовпчиком? Поліз, але повільно, з останніх зусиль…
— Швидкість нуль, дев'яносто сім… Добре, коли б ти більше нічого не додав.
— Усі двигуни на межі дозволеного.
Так, підіб'ємо підсумки. Двигуни на межі дозволеного. Прискорення, по суті, більше нема, потрібної швидкості не досягнуто. Вибуху не сталося, і вихід у надпростір теж не відкрився. Гіпотеза не підтвердилась. Своє діло випробувач і експериментатор зробив. Залишається одне — почати не поспішаючи гальмування. ТД буде засмучено сопіти, куйовдити бороду і втішати: «Ну, нічого, такої мети досягають не зразу…» І думатиме: от якби він чхнув на заборони та полетів сам — гіпотеза обов'язково б підтвердилась. ТД буде так думати, а що це змінює? Однаково зараз доведеться розкрити рота і промовити двоє слів: зменшити віддачу. Неприємно, звичайно. Зате потім можна буде підвестись, прогулятись по рубці, чогось ковтнути і по-справжньому зрадіти тому, що все скінчилося саме так, а не гірше.
— Та чи так воно? — спитав Валгус.
Справді, чи так воно? Адже нічого не сталося, а обов'язково мало б статися: Адже з тими кораблями щось було? Що завгодно, тільки було щось. А з «Одіссеєм» — ні. В чому річ? Хто йому заважає?