Я почула якийсь шум, клацання, звук засува, потім рипіння. Я квапливо склала назад фотографії і засунула шухляду, а потім якомога тихше вийшла з кімнати. І тут я завмерла. Гелен стояла біля підніжжя сходинок, дивлячись на мене. Вона тримала в руці ніж для чищення овочів — і стискала його лезо так міцно, що на підлогу скапувала кров.
Гелен геть не розуміла, чому Ерін Морґан бродила по дому Патріка, наче у себе вдома, але зараз її більше хвилювала кров на підлозі. Патрік любить чистоту. Вона принесла ганчірку з кухні й почала витирати, але з глибокого порізу на долоні натекло ще.
— Я різала цибулю, — пояснила вона детективу. — Ви мене налякали.
Це було не зовсім так, тому що вона перестала поратися з цибулею, коли побачила, що до будинку під’їздить машина. Із ножем у руці вона стояла нерухомо, коли Ерін стукала, а потім спостерігала, як вона бродить домом Патріка. Вона знала, що його немає вдома, тому гадала, що детектив просто піде. Але потім вона згадала, що, виходячи зранку, не замкнула вхідних дверей. Так, усе ще з ножем у руках, вона пішла через двір перевірити, що діється.
— Дуже глибоко, — сказала Ерін. — Треба промити рану й перев’язати як слід.
Ерін спустилася і стояла над Гелен, дивлячись, як та витирає підлогу. Стояла в будинку Патріка, наче мала повне право в ньому перебувати.
— Він розлютиться, якщо це побачить, — сказала Гелен. — Він любить чистоту. Завжди любив.
— І ви… доглядаєте його будинок?
Гелен гостро зиркнула на Ерін.
— Я допомагаю. Він робить більшість речей сам, але уже в літах. А він любить, щоб усе було так, а не інакше. Його покійна дружина, — сказала вона, дивлячись на Ерін, — була нечупара. Він так казав. Таким старомодним словом. А «шльондра» зараз уже не кажуть, ні? Це політично некоректно.
Вона встала перед Ерін, тримаючи закривавлену ганчірку перед собою. Біль у руці був гарячий і різкий, майже як опік. Вона вже не знала, кого боятися, чи за що почуватися винною, але вона відчувала, що має потримати Ерін тут, щоб з’ясувати, чого та хоче. Затримати її на певний час, доки Патрік не повернеться, на що вона сподівалася, позаяк Гелен була впевнена, що він хотів би поговорити з детективом.
Гелен витерла ручку ножа ганчіркою.
— Чи не хочете чаю, детективе? — спитала вона.
— Залюбки, — відповіла Ерін, і її бадьора усмішка зникла, коли вона побачила, як Гелен замикає передні двері й ховає ключа в кишеню, перш ніж іти на кухню.
— Місіс Таунсенд… — почала Ерін.
— Вам із цукром? — перебила Гелен.
З такими ситуаціями, як ця, можна впоратися, викинувши іншу людину з гри. Гелен дізналася це за роки роботи в державному секторі. Не треба робити того, що люди очікують від вас: так ви їх одразу переграєте, і це, як мінімум, дає вам додатковий час. Так, замість того, щоб злитися, обурюватися тим, що ця жінка прийшла в їхній будинок без дозволу, Гелен була ввічлива.
— Ви його знайшли? — спитала вона Ерін, подавши їй велику чашку чаю. — Марка Гендерсона? Він уже з’явився?
— Ні, — відповіла Ерін, — ще ні.
— Машина, залишена на скелі, відсутність… — Вона зітхнула. — Самогубство може бути визнанням провини, чи не так? Це, безумовно, дуже на це скидається. Що робиться!
Ерін кивнула. Вона нервувала, Гелен це було помітно: Ерін поглядала на двері, щось намацувала в кишені.
— Це буде жахливо для школи, для нашої репутації. Репутація всього містечка буде знову заплямована…
— Ось чому ви аж так не любили Нел Ебботт? — запитала Ерін. — За те, що вона заплямувала репутацію Бекфорда своєю роботою?
Гелен насупилася.
— Ну, це одна з причин. Вона була поганою матір’ю, як я вам сказала, вона не поважала мене, традицій і правил школи.
— Вона була шльондрою? — запитала Ерін. Гелен розсміялася від несподіванки.
— Перепрошую?
— Мені було просто цікаво, якщо використовувати неполіткоректний термін, ви вважали, що Нел Ебботт була шльондрою? Я чув, що в неї були романи з деякими людьми в місті…
— Я нічого не знаю про це, — сказала Гелен, але її обличчя горіло, і вона відчула, що втратила перевагу. Вона звелася на ноги, підійшла до столу й узяла ножа. Стоячи біля раковини, вона змила кров з його леза.
— Я не стверджую, що нічого не знала про особисте життя Нел Ебботт, — сказала вона тихо. Вона відчувала: детектив пильно дивиться на неї, спостерігає за її обличчям, руками. Вона відчувала, що гаряча хвиля затоплює її шию, груди, що тіло зраджує її. Вона намагалася говорити невимушено. — Хоча я навряд чи здивуюся, якщо вона була неперебірливою. Вона була з тих, хто шукає уваги.
Вона хотіла скінчити цю розмову. Вона хотіла, щоб детектив пішла з цього будинку, вона хотіла, щоб повернулися Шон і Патрік. Вона мала бажання викласти всі карти на стіл, зізнатися у власних гріхах і вимагати від них зізнання в їхніх. Помилки були зроблені, цього не можна не визнати, але Таунсенди були гарною родиною. Вони були хорошими людьми. Їм немає чого боятися. Вона повернулася до детектива, піднявши голову, із таким гордовитим виразом, на який була спроможна, але її руки тремтіли так сильно, що вона хвилювалася, що впустить ніж. Звичайно, їй немає чого боятися?
Зранку я залишила Ліну в материному ліжку — вона й далі міцно спала. Я написала їй записку, кажучи, що зустрінуся з нею об одинадцятій у відділку, щоб вона дала свідчення. Але дещо я мала зробити до того: такі бесіди краще нехай відбуваються між дорослими. Я тепер мала міркувати, як один із батьків, як мати. Я мала захистити її, щоб їй не було завдано жодної подальшої шкоди.
Я поїхала у відділок, на півдорозі зупинилася, щоб зателефонувати Ерін, аби попередити її про свій приїзд. Я хотіла переконатися, що говоритиму саме з Ерін, і повинна була зробити так, щоб розмова відбувалася наодинці.
«Чому не його, блін, штовхають з тієї скелі?» — минулої ночі Ліна говорила про Шона Таунсенда. Очевидно, стало відомо, що Шон закохався у Нел і — як вважала Ліна — Нел трохи закохалася у Шона. Це закінчилося деякий час тому — Нел сказала, що все йшло «своєю чергою», хоча Ліна не зовсім повірила їй. У будь-якому разі, Гелен, мабуть, виявила це; вона, напевно, помстилася. Тоді настала моя черга обурюватися: чому Ліна нічого не казала про це раніше? Шон був відповідальним за розслідування смерті Нел, це було абсолютно недоречно.
— Він любив її, — сказала Ліна. — Хіба це не робить його саме тією людиною, яка постарається з’ясувати, що з нею сталося?
— Але, Ліно, хіба ти не бачиш…
— Він хороша людина, Джуліє. Як я могла щось сказати? У нього були б неприємності, а він на них не заслуговує. Він хороший.
Ерін не відповідала на телефон, тому я залишила повідомлення і поїхала у відділок. Я припаркувалася зовні й зателефонувала ще раз, але відповіді так і не було. Тож я вирішила почекати її. Минуло півгодини, і я постановила все-таки зайти. Якщо Шон там, то я би вдала, ніби подумала, що свідчення Ліни призначено на дев’яту, а не одинадцяту. Я щось придумаю.
Як виявилося, його там не було. І її теж. На вході мені сказали, що інспектор Таунсенд поїхав до Ньюкасла на день, і що точно не знають, де сержант Морґан, але не сумніваються, що вона може приїхати в будь-яку хвилину.
Я повернулася до своєї машини. Узяла браслет із кишені — він у мене був у поліетиленовому пакеті, я хотіла захистити його. Захистити те, що лишалося на ньому. Імовірно, на ньому будуть відбитки пальців чи рештки ДНК між ланками — невеликий шанс, але все ж. Уже якийсь шанс. Нікі сказала, що ти загинула, бо дізналася щось про Патріка Таунсенда; Ліна сказала, що ти загинула, позаяк закохалася у Шона, а він — у тебе — і Гелен Таунсенд, ревнива, мстива Гелен, цього не стерпіла. Незалежно від того, як воно було, я бачила Таунсендів.
Образно кажучи — бачила їх. Буквально ж я побачила Нікі Сейдж, котра маячила у дзеркалі заднього огляду. Вона, у своєму великому й пом’ятому капелюсі, човгала автостоянкою, до болю повільно, уся розчервоніла. Вона дійшла до задньої частини моєї машини й притулилася до неї, я чула її важке дихання крізь відчинене вікно.