— Нікі. — Я вийшла з машини. — Ви як?
Вона не відповіла.
— Нікі! — зблизька було видно, що вона була геть виснажена.
— Підвезеш? — видихнула вона. — Кілька годин на ногах.
Я допомогла їй сісти в машину. Її одяг був вологим від поту.
— Де ж ви були, Нікі? Що ви робили?
— Ходила, — прохрипів вона. — Біля будинку Вордів. Слухала річку.
— Ви розумієте, що річка проходить просто під вашими дверми, чи не так?
Вона похитала головою.
— То не та сама річка. Ви думаєте, що вона всюди одна, але вона змінюється. Там інший дух. Іноді потрібно прийти й послухати її голос.
Я повернула ліворуч перед мостом у бік площі.
— Сюди, так? — Вона кивнула, усе ще ковтаючи повітря. — Може, вам варто попросити когось підвезти вас наступного разу, коли захочете помандрувати.
Вона відкинулася на спинку сидіння й заплющила очі.
— Погодишся? Я не очікувала, що ти будеш десь поблизу.
Ми трохи посиділи, доїхавши до її квартири. Мені не вистачило духу одразу сказати їй вийти й піднятися нагору, так що натомість я слухала, як вона розповідає мені, чому я маю зостатися у Бекфорді, чим було б добре для Ліни залишитися біля води, чому я ніколи не почую голос моєї сестри, якщо поїду.
— Я в оце все не вірю, Нікі, — сказала я.
— Звичайно, віриш! — різко сказала вона.
— Ну нехай, — я не збиралася сперечатися. — Отже, ви були біля будинку Вордів? Це місце, де зараз мешкає Ерін Морґан, так? Ви часом не бачили її там?
— Бачила. Вона там поряд пробігала. Потім десь іще побігла, можливо, по хибному сліду. Вона все зосередилася на Гелен Таунсенд, а я ж їй казала, що їй не Гелен треба голову морочити. Ніхто не слухає мене. Лорен, сказала я, не Гелен. Але ніхто ніколи не слухає…
Вона дала мені адресу Таунсендів. Адресу та попередження: коли старий чоловік вирішить, що ви щось знаєте, він завдасть вам шкоди. Треба діяти розумно. Я не говорила їй про браслет, і про те, що це вона, а не Ерін, узяла хибний слід.
Гелен усе озиралася на вікно, ніби на когось чекала.
— Ви чекаєте Шона додому? — запитала я.
Вона похитала головою.
— Ні. Чого б йому зараз вертатися? Він у Ньюкаслі, розмовляє з начальством про історію з Гендерсоном. Ви, звичайно, знали про це?
— Він мені не сказав, — відповіла я. — Забув, мабуть.
Вона недовірливо підняла брови.
— Він може бути неуважним, чи не так? — продовжила я говорити. Її брови підскочили ще вище. — Я маю на увазі не те, що це впливає на його роботу чи щось, але іноді…
— Будь ласка, припиніть говорити, — відрізала вона.
З нею було геть незрозуміло: то ввічлива, то роздратована, нервово-агресивна; у цю мить сердита, у наступну — налякана. Вона мене дуже нервувала. Ця маленька боязка жінка, ця сіра миша, яка сиділа навпроти, лякала мене, бо я уявлення не мала, що вона зробить далі — запропонує мені ще чаю чи кинеться на мене з ножем.
Вона несподівано відсунула стілець, рипнувши його ніжками по плитці, піднялася і пішла до вікна.
— Його давно не було, — сказала вона спокійно.
— Кого? Патріка?
Вона не звернула уваги на це запитання.
— Він виходить вранці, але зазвичай ненадовго. Він уже не дуже… Я…
— Ви хочете піти й пошукати його? — запитала я. — Я могла б піти за вами, якщо хочете.
— Він ходить до того будинку майже щодня, — сказала так, наче мене немає поряд, ніби вона не чує мене. — Я не знаю, чому. Ось туди Шон водив її. Ось де вони… О, я не знаю. Я не знаю, що робили. Я вже навіть не впевнена, де правда.
Вона стиснула праву руку в кулак, і на її чистій білій пов’язці виступило червоне.
— Я була така щаслива, коли Нел Ебботт померла, — сказала вона. — Ми всі були раді. Це було таке полегшення. Але недовге. Недовговічне. Тому що тепер я не можу не думати, чи це не викликало у нас ще більше проблем.
Вона озирнулася, нарешті подивилася на мене.
— Чому ви тут? І, будь ласка, не брешіть, бо я не в гуморі, — вона підняла руку до обличчя і, коли витерла рота, яскрава кров розмазалася по її губах. Я полізла в кишеню по телефон і витягла його.
— Гадаю, мені вже час іти, — сказала я, поволі встаючи. — Я прийшла сюди поговорити з Шоном, але якщо він не тут…
— Він не забудькуватий, ви знаєте, — сказала вона, роблячи крок ліворуч і стаючи в мене на шляху до дверей. — У нього бувають провали, але це зовсім інша справа. Ні, якщо він не сказав вам, що збирається у Ньюкасл, то він не довіряє вам, і якщо він вам не довіряє, я не впевнена, що я маю довіряти вам теж. Я тільки збираюся запитати ще раз, — сказала вона, — чому ви тут?
Я кивнула, свідомим зусиллям опускаючи плечі, щоб залишатися спокійною.
— Як я сказала, я хотіла поговорити з Шоном.
— Про?..
— Про підозри в негідній поведінці, — сказала я. — Про його стосунки з Нел Ебботт.
Гелен зробила крок у мій бік, і я відчула нудотно різкий удар адреналіну в животі.
— Будуть наслідки, чи не так? — сказала вона, сумно усміхаючись. — Як ми могли собі уявити, що їх не буде?
— Гелен — сказала я, — мені просто потрібно знати…
Я почула, як грюкнули передні двері, і швидко відступила, збільшивши простір між нами, і в кімнату ввійшов Патрік.
Якусь мить усі мовчали. Він дивився на мене, мені в очі, ворушив щелепою, а тоді зняв куртку й повісив на спинку крісла. Потім він звернув увагу на Гелен. Він помітив її закривавлену руку й одразу пожвавився:
— Що сталося? Вона щось із тобою зробила? Люба…
Гелен почервоніла, і в мене у шлунку закрутило.
— Нічого, — швидко сказала вона. — Нічого. Це не вона. Я промахнулася, коли різала цибулю…
Патрік дивився на її другу руку, на ніж, який вона все ще тримала. Він обережно забрав його в неї.
— Що вона тут робить? — запитав він, не дивлячись на мене. Гелен схилила голову набік, переводячи погляд зі свекра на мене й назад.
— Вона ставила запитання, — сказала вона, — про Нел Ебботт, — вона сковтнула. — Про Шона. Про його професійну діяльність.
— Мені просто потрібно дещо уточнити, це формальність, яка стосується роботи з розслідуванням.
Патрікові, схоже, це не було цікаво. Він сів за стіл, не дивлячись на мене.
— Ти знаєш, — сказав він Гелен, — чому її привезли сюди? Я спитав декого — я досі знаю людей, звичайно ж, і я говорив з одним з моїх колишніх колег у Лондоні, і він сказав мені, що ця чудова детективша була знята з посади в столиці, бо спокусила молодого колегу. І не просто колегу — жінку! Чи можете ви собі таке уявити? — Його сухий сміх перейшов у різкий кашель курця. — Ось вона ганяється за вашим містером Гендерсоном, а сама винна точно в тому самому. Зловживання службовим становищем заради власного сексуального задоволення. І вона досі на роботі. — Він закурив. — І тут вона приходить сюди й каже, що хоче говорити про професійну поведінку мого сина! — нарешті він подивився на мене. — Вас узагалі треба було викинути з поліції — але тому, що ви жінка, тому що ви кобелиха, вам це зійшло з рук. Оце вони називають рівністю, — він пирхнув. — Чи можете ви собі уявити, що сталося б, якби це був чоловік? Якби Шона спіймали на тому, що він спить з ким-небудь з молодших, його б утришия витурили!
Я стиснула кулаки, щоб не тремтіли руки.
— А що, якби Шон спав із жінкою, котра врешті загинула? — запитала я. — Як ви думаєте, що з ним тоді було б?
Він швидко рухається як для старого. Він підскочив, відкинувши стілець, здавалося, менш ніж за секунду його рука обхопила моє горло.
— Притримай язика, ти, брудна сучко, — прошепотів він, дихаючи на мене кислим димом. Я міцно, жорстко штурхнула його в груди, і він відпустив мене.
Він відступив назад, виструнчився, стиснув кулаки.
— Мій син не зробив нічого поганого, — тихо сказав він. — Тож якщо ти влаштуєш неприємності для нього, дівчинко, то я влаштую неприємності тобі. Чи ти розумієш? З відсотками матимеш!