Він штрикнув Ваймза пальцем у нагрудник. Обличчя того здерев’яніло. Він поглянув на пальця, а тоді перевів погляд на великий червоний ніс його власника.
— У такому разі, — промовив Ваймз, — я пропонував би вам взяти ще одне яблуко і...
— Ем, я перепрошую, — голосно втрутився Морква. — Ви ж — пан Максілот, чи не так? У вас крамниця на Бійнях.
— Це так. І що?
— Просто я щось не пригадую вашого імені в реєстрі платників податків, що дуже дивно, бо ж ви щойно назвалися платником податків, але, звичайно, ви не збрехали б у такому питанні, і в будь-якому разі, якщо ви платите податки, то маєте квитанції, бо цього вимагає закон, і я не маю сумніву, що ви знайдете їх, якщо пошукаєте...
М’ясник опустив свого пальця.
— Е, так...
— Якщо бажаєте, я зайду до вас і допоможу, — продовжив Морква.
М’ясник зацьковано поглянув на Ваймза.
— Він справді полюбляє таке читати, — сказав Ваймз. — Суто для розваги. Моркво, чому б вам не... О боги, що це, в біса, таке?
До них долинув якийсь рев.
Вулицею загрозливим скоком наближалося щось велике і брудне. В тумані воно дещо нагадувало дуже вгодованого кентавра — напівлюдину, напів... коли воно наблизилося, Ваймз зрозумів, що це і був наполовину Колон, а наполовину — бик.
Сержант загубив шолома, і щось у його вигляді підказувало, що сьогодні йому довелося побувати максимально близько до рідної землі.
Коли масивна тварина пробігала повз них, сержант безтямно закотив очі й вигукнув:
— Я боюся злазити! Боюся злазити!
— А як ти заліз? — гукнув у відповідь Ваймз.
— Непросто, ваша милосте! Схопився за роги й опинився на спині!
— Тоді тримайся!
— Так точно, ваша милосте, виконую!
Бики Роджери були розлючені та спантеличені, що загалом вважається типовим душевним станом усіх дорослих биків.[49]
Але у Роджерів були на те ще й окремі причини. Велика рогата худоба має власну релігію. Це високодуховні тварини. Вони вірують, що добра та слухняна худобина після смерті потрапляє в краще місце, куди ведуть магічні двері. Вони не знають, що відбувається далі, але схильні вважати, що має йтися про справді смачну їжу та — чомусь — про хрін.
Роджери з нетерпінням чекали на цей день. Останнім часом їм стало важкувато швидко рухатися (чи це корови стали бігати швидше, ніж за їхньої юності?). Ось-ось Роджери мали познайомитися зі смаком небесного хрону...
А натомість їх на цілий день загнали в напхом напханий загін, а тоді ворота відчинилися, кругом почали гасати тварини, і все це аж ніяк не скидалося на Жирні Небеса.
А ще на спинах у них хтось сидів. Пару разів вони намагалися його позбутися. За часів розквіту Роджерів від цього нахаби лишилась би тільки кривава смуга на землі, але тепер бики-артритики мусили здатися й відкласти справу доти, доки не знайдуть годяще дерево, щоб скинути непроханого гостя.
Найбільше ж вони хотіли б, щоб ця триклята людина нарешті перестала верещати.
Ваймз зробив кілька кроків слідом за биком, але спинився і розвернувся.
— Моркво? Анґво? Ви вдвох ідіть на фабрику Глитая. Просто пильнуйте там, поки ми не прибудемо, ясно? Гаразд? За жодних обставин туди не заходьте. Я зрозуміло висловлююся? Просто будьте поряд. Добре?
— Так точно, — відповів Морква.
— Щебеню, зніміть Фреда з тієї тварюки.
Натовп розбігався перед биком. Тонна породистої яловичини не знає проблем з дорожніми заторами — принаймні хоч трохи тривалих.
— Можеш зістрибнути, Фреде? — прокричав Ваймз, біжучи поряд.
— Щось не хочеться намагатися, ваша милосте!
— Добре, а керувати ним можеш?
— Ваша милосте, як?
— Та візьми бика за роги!
Колон нерішуче взяв по рогу кожною рукою. Роджери замотали головою і ледве його не скинули.
— Він набагато сильніший за мене, ваша милосте! Дуже набагато!
— Я можу прострелити йому головешку, пане Ваймз, — запропонував Щебінь, змахнувши своєю переробленою балістою.
— На цій вулиці повно народу, сержанте. Може постраждати ні в чому не винна людина. Навіть попри те, що таку людину знайти в Анк-Морпорку нелегко.
— Даруйте, ваша милосте, — Щебінь просяяв. — Але якщо таке станеться, ми ж завжди можемо заявити, що ця людина в чомусь винна?
— Ні, це було б... Що робить ця курка?
Вулицею щодуху промчав маленький півник бентамської породи; він проскочив між ногами бика і різко загальмував просто перед Роджерами.
З нього зіскочила ще менша фігурка, підстрибнула, вхопилася за кільце в носі бика, видряпалася аж до кучериків на бичачому лобі й ухопилася за них обома рученятами.
— Здається, ваша милосте, то є Скажений Малолюдок Артур, той, шо гномик, — проказав Щебінь. — І він... хоче наклепати тотому бикові...
Почувся такий звук, ніби дуже неквапливий дятел намагається довбати дуже тверде дерево; в паузах звідкись з-поміж очей тварини долітав речитатив:
— Ох же ти зараз і вигребеш, біфштекс ходячий...
Бики зупинилися. Спробували покрутити головою так, щоб хоч один із Роджерів побачив, що воно, в біса, стукає їм по лобі, — але з тим же успіхом вони могли б спробувати роздивитись власні вуха.
Бики розгублено позадкували.
— Фреде, — прошепотів Ваймз. — Зістрибуйте, поки бику не до вас.
Сержант Колон із переляканим обличчям перекинув ногу через гігантську спину бика і зісковзнув на землю. Ваймз схопив його обіруч і поспішно потягнув у найближчий під’їзд. Проте одразу ж не менш поспішно витягнув назад.
У під’їзді було замало місця, щоби перебувати там поруч із Фредом Колоном.
— Фреде, чому ви весь у лайні?
— Ну, ваша милосте, знаєте ж приказку про оте саме, по якому пливеш без весла? То це був тіки початок, а далі все пішло ще гірше.
— От нещастя. Ще гірше?
— Дозвольте піти прийняти ванну, ваша милосте?
— Ні, але відійдіть на кілька футів. Що сталося з вашим шоломом?
— Востаннє, ваша милосте, я бачив його на якійсь вівці. Ваша милосте, мене зв’язали і кинули у підвал, але я героїчно звідти вирвався! І за мною гнався один із тих ґолемів, ваша милосте!
— Де це сталося?
Колон від душі сподівався, що до цього питання не дійде.
— На Бійнях, ваша милосте, — сказав він. — Був туман, і я...
Ваймз схопив Колона за зап’ястя.
— А це ще що?
— Мене зв’язали шпагатом, ваша милосте! Але я, ризикуючи життям і здоров’ям...
— Як на мене, це не схоже на шпагат, — промовив Ваймз.
— А на що, ваша милосте?
— На... на свічний ґніт.
Колон нерозуміюче подивився на нього.
— Це ж Доказ, ваша милосте? — з надією спитався він.
Ваймз плеснув його по спині, яка відгукнулася вологим «ляп!».
— Чудова робота, Фреде, — сказав він, витираючи долоню об штані. — Це надійне підтвердження наших підозр.
— Я так і подумав! — швидко сказав Колон. — Це надійне підтвердження, і я повинен негайно доповісти командорові Ваймзу, які б перешко...
— Фреде, чого той гном і далі лупцює бика?
— Це Скажений Малолюдок Артур, ваша милосте. Ми винні йому долар. Він мені... дещо допоміг.
Приголомшені й розгублені, Роджери вже були на колінах. Не те щоб Скажений Малолюдок Артур мав достатньо сил для переможного удару — але він просто не зупинявся. Такий безперервний стукіт урешті-решт будь-кому починав діяти на нерви.
— Можливо, нам йому допомогти? — сказав Ваймз.
— Схоже, він і сам чудово впорається, ваша милосте, — відгукнувся Колон.
Скажений Малолюдок Артур поглянув на них і вищирився.
— З вас долар, ясно? — крикнув він. — І без дурниць, бо з-під землі дістану! Один із цих бичар колись наступив на мого дідуся!
— Дідусь вцілів?
— Він йому ріг відламав!
Ваймз міцно взяв сержанта Колона за плече.
49
Через масивний випуклий лоб бики Роджери завжди розглядали всесвіт під притаманним тільки їм кутом зору: спочатку одним, а потім другим оком, причому поля зору цих очей не перетиналися. Маючи два окремі бачення світу, Роджери висновували, що становлять собою не одного, а двох биків (як відомо, биків вирощують не заради аналітичного мислення). Цю думку поділяє більшість биків, тому вони й роздивляються вас, повертаючи голову то одним, то іншим боком. Бики так роблять, бо ж подивитися хочуть обоє. —