— Ні. Ах-ха. Гра слів. Vimes = Vines.
— А. Мистецтво кепського каламбуру, — сказав Ваймз. — Закладаюся, ви всі тут аж валялися від реготу.
Дракон згорнув книгу й зітхнув.
— Винагорода рідко знаходить тих, хто робить те, що має бути зроблено. На жаль, існує прецедент, і я безсилий, — прадавній голос зазвучав жвавіше, — а проте... Я з надзвичайним задоволенням, командоре, дізнався про ваше одруження з вельможною Сибіл. Відмін-на генеалогія. Одне з найшляхетніших сімейств у місті, ах-ха. Баранецькі, Селашіль, Вентурі, звісно ж, Ноббси...
— Оце і все, чи що? — спитав Ваймз. — Я просто піду геть?
— Я рідко приймаю відвідувачів, — сказав Дракон. — Зазвичай з людьми спілкуються геральдисти, але я подумав, що вам варто отримати путнє роз’яснення. Ах-ха. Колись ми мали справу зі справжньою геральдикою. Та нині, говорять мені, надворі Століття Летючої Лисиці. Скидається на те, що нині людина відчуває потребу вважати себе шляхтою, щойно відкриє свій другий кіоск з біляшами, — він махнув кістлявою білою рукою на три герби, рядочком прицвяховані до дошки. — М’ясник, пекар і виробник підсвічників, — він чмихнув зневажливо, проте тихенько. — А по суті — виробник свічок. Тут не допоможе ніщо, хіба що ми розкопаємо архівні завали й доведемо, що всі вони мають достатньо шляхетне походження...
Ваймз глипнув на три герби.
— Хіба я не бачив оцей-от раніше? — спитав він.
— А. Пан Артур Глитай, виробник свічок, — сказав Дракон. — Бізнес почав процвітати, і він відчув, що мусить бути шляхтичем. Щит, розділений навпіл bendsinister-d’unemeche enmetalgris[18], тобто сталево-сірий щит, що демонструє його особисте покликання та ревність (які ж вони ревні, ці бізнесмени, ах-ха!), розділений ґнотом. Верхня половина — chandelle in afenetre avec rideaux houlant (свічка, що тепло горить у вікні, ах-ха), нижня половина — дві chandeliers illumine[19] (символізує, що нещасний продає свічки і бідним, і багатим). На щастя, його батько був капітаном порту, що дозволило нам дещо розширити картину за допомогою елемента з lampe аи poisson (лампи у формі риби), що демонструє як професію батька, так і нинішнє ремесло його сина. Девіз я залишив звичайною сучасною мовою: «Свічу породив Артистизм». Вибачте, ах-ха, це було хуліганство, але я не міг встояти.
— Я ледь животика не надриваю, — сказав Ваймз. Якась думка билася й билася в його мозок, намагаючись привернути увагу.
— А цей — для пана Ґергардта Шкарпетки, голови Гільдії м’ясників, — сказав Дракон. — Його дружина сказала йому, що герб — річ необхідна, а хто ми такі, щоб сперечатися з дочкою торговця тельбухами? Тож ми зробили йому червоний щит — колір крові, блакитні й білі смуги — м’ясницький фартух, щита розділено вервечкою сосисок, centralis[20] великий м’ясницький ніж у вдягненій у шкарпетку руці, що, ах-ха, було найкращим, до чого ми додумалися на позначення прізвища «Шкарпетка». Девіз — «Futurus Meus est in Visceris»[21], що перекладається як «Моє майбутнє — в нутрощах», а це не лише стосується його фаху, а й, ах-ха, натякає на стародавню практику...
— ...передбачення майбутнього за нутрощами, — завершив Ваймз. — Вражаюче.
Що б там не намагалося привернути його увагу, тепер воно на його мізках вже просто гопки стрибало.
— Тим часом як цей — для Рудольфа Глекка з Гільдії пекарів, — сказав Дракон, вказуючи тонким, як прутик, пальцем на третій щит. — Зумієте розшифрувати, командоре?
Ваймз похмуро поглянув на герб.
— Ну, він поділений на три частини, і на них — троянда, полум’я і глек, — промовив він. — Е... пекарі, я думаю, використовують вогонь і глеки з водою...
— І каламбур з іменем вийшов, — сказав Дракон.
— Але, якщо його не звати Розочкою, я... — Ваймз кліпнув. — Троянда — це трав’яниста рослина. А щоб мені. Пшениця, з якої роблять борошно, — теж. Борошно, вогонь і вода? От тільки глек мені щось нічний горщик нагадує.
— У давнину пекаря називали «pistor»[22], — пояснив Дракон. — О, командоре, та ми ще зробимо з вас геральдиста! А девіз?
— «Quod Subigo Farinam», — прочитав Ваймз і наморщив чоло. — «Бо»... «фаринація» — це ж щось про зерно чи борошно, авжеж?.. Ні, ні... «Бо я замішую тісто»?
Дракон зааплодував.
— Чудова робота, ваша милосте!
— Тими довгими зимовими вечорами це місце має просто стрясатися від реготу, — сказав Ваймз. — То ось це і є геральдика, так? Натяки, як у кросворді, та гра слів?
— Звісно ж, є ще багато іншого, — відповів Дракон. — Ці моменти ще досить прості. Ми змушені тією чи іншою мірою все це вигадувати. Тоді як ескутон старовинного роду, як-от роду Ноббсів...
— Ноббс! — вигукнув Ваймз, якого ніби блискавкою вдарило. — Ось воно! Ви сказали «Ноббс»! Раніше, коли говорили про шляхетні сімейства!
— Ах-ха. Що? А, звісно. Так. О, так. Чудовий давній рід. Хоча нині, на жаль, занепалий.
— Ви маєте на увазі прізвище... як у капрала Ноббса? — вимовив Ваймз; жах облямовував його слова.
З глухим стуком розгорнулася ще одна книга. У тьмяному світлі Ваймз розрізнив непевні перевернуті зображення гербів та гіллясте, крислате генеалогічне древо.
— Запевняю. Це К. В. Сент-Дж. Ноббс?
— Е... так. Так!
— Син Сконнера Ноббса та пані, пойменованої тут як Мейзі з вулиці В’язів?
— Можливо.
— Онук Схилла Ноббса?
— Та схоже на те.
— Який був незаконним сином Едварда Сент-Джона де Нобеса, графа Анкського, та, ах-ха, покоївки невідомого походження?
— О боги!
— Граф помер, не лишивши потомства крім того, яке, ах-ха, продовжилося у Схиллі. Ми не зуміли розшукати жодного спадкоємця — принаймні досі.
— О боги!
— Ви знаєте цього джентльмена?
Ваймз із величезним подивом зрозумів, що щойно при ньому хтось сказав про капрала Ноббса «джентльмен» у фразі без питальних інтонацій.
— Е... так, — сказав він.
— Він володіє майном?
— Лише чужим.
— Ну, ах-ха, все ж перекажіть йому. Звичайно, земель або грошей для нього наразі немає, але ж титул лишається.
— Даруйте... дозвольте мені переконатися, що я все правильно розумію. Капрал Ноббс... мій капрал Ноббс... є графом Анкським?
— Він муситиме надати нам задовільні докази свого походження, але так, все збігається.
Ваймз втупився в нікуди. Протягом усього свого життя капрал Ноббс навряд чи міг би надати задовільні докази навіть щодо того, до якого виду істот він належить.
— О боги! — вже вкотре повторив Ваймз. — І він-то, я гадаю, має герба?
— Причому неймовірно гарного.
— Ох.
Ваймз собі герба навіть не хотів. Ще годину тому він із радістю уникнув би цієї справи, як уже не раз було раніше. Але...
— Ноббі? — вимовив він. — О боги!
— Так, так! Це була дуже вдала зустріч, — сказав Дракон. — Дуже люблю доводити архівні записи аж до поточного моменту. Ах-ха. Між іншим, як справи в юного капітана Моркви? Мені говорили, що його юна панна — перевертень. Ах-ха.
— Та невже, — сказав Ваймз.
— Ах-ха, — Дракон у темряві зробив рух, який міг бути змовницьким прикладанням пальця до вуст. — Знаємо ми такі речі!
— У капітана Моркви все добре, — сказав Ваймз найкрижанішим тоном, на який тільки спромігся. — У капітана Моркви завжди все добре.
Виходячи, він грюкнув дверима. Заколивалось полум’я свічок.
Констебль Анґва вийшла з провулка, на ходу защібаючи ремінь.
— Думаю, все відбулося дуже успішно, — сказав Морква, — і сприятиме нашому авторитету в громаді.
21
Автор допустив навмисну помилку-англіцизм, латиною правильно мало би бути «
22
Це безневинне латинське слово, яке дійсно означає «пекар», для англійського вуха звучить напівпристойно — як, скажімо, «пісуар». —