Він знову викинув свій баласт — камінчик завбільшки з квасолинку — і випірнув на поверхню.
— Не варто було сердити Шюрпе, — докорив Лемтуріс Єгісові. — Без його мудрості ми уже давно загинули б.
— Може, загинули б, а може, й ні, — відповів кремезняк Єгіс. — Ще невідомо, що більше рятує — його розум чи моя сила. Ми не такі вже й слабаки, як здається Шюрпе. — Він хотів це довести саме на дні саги. Черепашки справді були ще розкриті і ніби чекали, щоб гноми взяли те, що їм потрібне. Гноми нагледіли три найтовщі черепашки, в яких було найбільше кристаликів. Друзі домовилися по команді схопити по кілька кристаликів і відразу ж підійматися на поверхню. Щоб зробити все це якнайшвидше, гноми заздалегідь повиймали баласти-камінчики і, зручно обнявши їх одною рукою, зупинилися кожен біля своєї черепашки.
— Раз… два… три! — подав команду Лемтуріс. А черепашки хлоп — і руки всіх трьох гномів опинились у перламутрових пастках. Лише зараз гноми зрозуміли, що Пацюк навмисне залишив черепашки розкритими.
Може, це й було його так зване полювання? Може, він десь тут недалечко заховався і тепер пливе по свою здобич?..
Коли гноми згадали, які у нього довгі жовті зуби, у них аж мороз пішов поза шкірою. їхні руки так міцно прищемило, що навіть і силач Єгіс не міг пальцем поворухнути.
Від Пацюка вони могли б оборонятися багнетами. Камінці вже були їм не потрібні, і тому в кожного з них одна рука вивільнилась. Та коли б приповз рак, то він би розтрощив їх, як оту рибку, а їхніми гострячками довбався б у своїй пащі. На щастя, в цей час кілька разів прогримів грім. Однорукий, як і всі раки, дуже боявся грози й сидів у своїй норі.
Але їм загрожувала ще одна небезпека. Гноми — не риба, вони не могли бути весь час під водою. Хоча, спускаючись під воду, вони досхочу надихалися смачного соснового повітря, та вже надходив час підійматися на поверхню. Коли б гноми ще трохи пробули у пастках, вони б задихнулися.
— Треба було закласти в черепашки по камінчику, а не просовувати руку, — з запізненням дійшло до Аліса.
— Ай справді! Як це ми раніше не подумали! — бідкався Єгіс. — Сліпці ми, сліпці, пискуни…
Лемтуріс мовчав, хоч йому дуже хотілося нагадати Єгісові, як він ніколи не хоче думати і щойно насміхався над ученим Шюрпе. Але ватажок знав, що зараз не час будь-кому докоряти. По обіді ложка… Треба було хоч із запізненням міркувати над тим, як знайти вихід із цього становища.
У пастках
Шюрпе сидів на лататті і, обхопивши голову обома руками, розмірковував, чи правильно він зробив, що залишив своїх товаришів. Може, не слід було звертати уваги на теревені Єгіса і бути разом з ними? Але тоді він зрадив би своїм принципам і став би співучасником крадіжки. Чи варто зрікатися своєї точки зору заради дружби, чи принципи важливіші? Шюрпе подумки перебрав сотні перечитаних книг, але потрібної відповіді не знайшов.
Міглюс, який мав силу-силенну вільного часу, видумав веселеньку пісеньку про зайчика. Він довго щось мурмотів собі під носа, підбираючи мелодію, нарешті заспівав:
— Гей, чуєш, зроби ласку, перестань, — обірвав його Шюрпе. — Краще помовчімо. Чому вони так довго не виринають?
Лепутіс був упевнений, що Лемтуріс ніколи не загине, і захоплено спостерігав, як над водою літали величезні синьокрилі бабки. А коли одна з них сіла на листок, у Лепутіса серце сповнилося радістю, і він почав її розглядати з усіх боків. Бабка була зелено-синя, з граційно вигнутою талією і великими дзеркальними очима, в яких Лепутіс побачив себе кумедним товстим дурносміхом. Він обережно погладив майже прозорі крильця, у яких, мов намальовані, перепліталися прожилки, і йому закортіло самому політати.
— Візьми мене на спину, — почав просити Лепутіс. — Я не такий товстий, як тобі здається. Я покину рюкзак, і ти побачиш, як нам буде гарно.
Бабка ворухнула крильцями й трохи повернула голову.
— Ну, спробуй, — благав Лепутіс. — Я ніколи не літав. Ну, хоч від отого листка до сосни й назад…
— Вай-вай-вай, Лепутісе, не вигадуй! — заборонив перукар, з великим смаком укладаючи лілеї. А ті, що були не впорядковані, — криві чи не досить розквітлі, — вишикував в один ряд, що протягся через усю сагу. Але Шюрпе повелів гномам облишити всі роботи і кожному запастися баластом. Якщо товариші в призначений час не повернуться, доведеться спуститися в озеро шукати їх.