Расуте дивилася на гарячу кашу з вишкварками і, тримаючи в роті ложку, щось думала.
— Расуте, чому ти не їси? — запитала мама. Дівчинка зітхнула, поклала на стіл ложку й сказала:
— І я вже піду до школи, ось!
— Коли? Чого? — не зрозумів тато.
— До школи?.. Читати, писати. Коли Гедрюс ітиме, то і я піду.
— Але ж ти ще мала, Расуте. Ще з рік побігай, пограйся.
— А з ким?! Гедрюс піде, всі підуть… І Януте вже піде до школи.
Казала, й портфель уже має, і форму пошили…
Вона ще щось хотіла додати, але відчула — ось-ось заплаче, коли ще хоч словечко мовить.
— Але ж Януте старша за тебе. У неї вже й зубки випадають.
— Зате я товстіша за неї! — вигукнула Расуте і більше не стримувала сліз.
— Товстіша, але й дурніша, — сердито сказав тато, який дуже не любив сліз. Особливо за столом.
Расуте прикусила губку, злізла з стільця і вибігла надвір. Подивилася крізь сльози довкола: кому б це пожалітися? Побачила Кудлика, який саме виліз із будки, солодко потягнувся і по-дружньому замахав їй хвостом. Він, хоч і без слів, але як тільки міг лащився до Расуте, запевняючи, що хто-хто, а Кудлик їй вірний друг навіки, завжди ладен пожаліти і розвеселити її.
Поки вони отак розмовляли, прийшла мама і принесла Кудликові прохололу кашу Расуте.
— Якщо так мало їстимеш, то ніколи не виростеш, — сказала мама. — Іди мий ноги і лягай спати. Завтра поговоримо.
Расуте лягла і довго зітхала та розхитувала зуба. Даремне вона відмовилася од тієї каші: зараз так хочеться чого-небудь пожувати! А коли Расуте голодна, вона завжди відчуває себе меншою.
«З завтрашнього дня, — вирішила, — буду все, все їсти. Візьму з собою сушеного сиру і куди тільки йтиму — гризтиму, щоб хоч ці зуби швидше повипадали».
І раптом — повернула язиком, зуб хрусь — і викотився, як горіх із шкаралупи. «Проковтнути його чи виплюнути? — подумала Расуте. — Куди краще — в лікарню чи в ту школу? Краще в школу. Там Мікас, Гедрюс, там живий куточок… Цікаво, що там роблять лисиці?»
Расуте відчинила одні білі двері, другі… За стіною чути, як Гедрюс щось відповыдає, а за залізними дверима з ґратами сумно так перемовляються мін? собою птахи і зітхають, гомонять звірята. На щастя, ті двері не замкнені.
Не встигла вона переступити порога, як одразу ж в усіх кутках, норах і коробках запищало, заверещало, зарохкало, заохкало. У великому зеленому бутлі потягувався вуж, марно намагаючись маленькою голівкою виштовхнути великого корка. На невеличкій дерев'яній коробці з засмученими лисенятами сиділа прив'язана за ногу сова. Розплющила здоровенні очі і прокричала:
— Расуте, врятуй!
Расуте здригнулась і, притуливши до губ пальця, показала, щоб сова мовчала. Птах зрозумів і підморгнув їй.
Дивлячись з надією на дівчинку, замовкли папуги і канарки. Утерши сльози, із своїх хаток вистромили голови черепахи. Крізь грати допитливо виглядав тхір. А білочка вскочила у своє колесо й почала швидко-швидко крутити його і, схиливши набік голову, усе дивилася на дівчинку — що та, побачивши це, скаже?
А Расуте хутенько відчинила вікно й дверцята у всіх клітках. Відчиняла і пошепки підганяла всіх упідряд:
— Тікайте, тікайте, тікайте!
Мов ті пиріжки, повкидала в пелену черепах, схопила їжака, і він чемно сказав: «Будь ласка, будь ласка», — Расуте навіть руки об нього поколола. Принесла звірят до вікна і, перехилившись через лутку, по черзі пустила усіх у поламані кущі жоржини, що їх весною посадили учні.
Коли задзвонив на перерву дзвінок, їй ще треба було відв'язати сову і випустити із бутля вужа. Корок Расуте витягла швидко, а от вузла на мотузку не могла ніяк розв'язати. Схопила зубами, а тут — хрусь! — виламався у неї ще один — передній зуб.
«Отепер-то вже справді зможу піти до школи, — радісно подумала вона. — Аби тільки ніхто не довідався, хто випустив тих нещасних звірят».
За дверима загомоніли діти. Треба ховатися. В одному з кутків Расуте побачила одежу на вішалці й полізла, щоб сховатися там.
Раптом — ох! Під одежею виявився ще один здоровенний, більший за неї, птах, якого Расуте не бачила. Сидить на ланцюзі, а на голову ще й стара порвана шинеля накинута. Коли б він був не такий великий, то Расуте подумала б, що то Мікасова Крива. Ні, ні, птах був не тільки більший, не тільки рябіший за Криву, але й розумніший за неї. Він прикрив Расуте своїми крильми, ще й одежу поправив дзьобом. Притулившись до теплого боку, Расуте почула, як заспокоююче б'ється в птаха серце: тук-тук, тук-тук…
Через вікно до Расуте долинув запах хліба й ковбаси, — значить у школі зараз велика перерва. Всі поїдять поспіхом, а тоді прийдуть дати звірятам кришок та шкоринок. Отже, треба поспішати, щоб визволити і цього птаха.