Повела їх індичка у сіни. Скільки їм того місця треба — посиділи б під драбиною, подрімали б спокійно хоч одну ніч. Де там! Джім з Мікасом, лаючись, віником їх вигнали геть.
…Шаль, жаль, що домашні тварини і птахи, живучи так близько з людьми, не можуть сказати їм найнеобхідніших речей. Кривій здавалося, що вона значно краще знає людей, ніж люди, скажімо, знають індиків. Оточені безліччю речей, зайняті різною роботою, люди завжди чимсь надто заклопотані і не мають часу уважніше придивитися до своїх чотириногих та пернатих друзів. Брязкають відрами, гуркотять всілякими машинами… Де там їм прислухатись до стурбованого кохкання Кривої чи глянути в розумні очі своєї корови?
Адже того ранку, коли всі обступили мертве каченя, Крива щосили намагалася показати їм, криком кричала, що отам, біля складеного сіна, в кутку, є місце, схоже на нору. Там і ховається ота зарізяка. Доки ви не випустите лисенят, вона не даватиме спокою: ночами ловитиме собі пацюків, а своїм дітям душитиме по каченяті.
Та хіба ж вони зрозуміють! Позатикають, заб'ють усі щілини, підіпруть двері в сіннику, а самі підуть у хату і спатимуть собі спокійнісінько. не чують, як вона цілу ніч благає лисицю:
— Краще мене, мене, Криву, вбий.
— Зачекай… і на тебе прийде час.
— Не лізь, очі виклюю! Буду кричати!..
І індичка справді кричала, але господарі її не чули. Намагалася сховати каченят під крила, але вони уже підросли — і всі там не вміщалися.
Лисенята пищали, зубами та кігтями дряпали дверці клітки — рвалися до матері. Лисиця підплигувала, намагалася хоч лизнути їх крізь дротяну сітку, але клітка стояла високо, та ще була з усіх боків дровами закладена. Це Джім так видумав, мовляв, коли дверці відчинятимуть, то щоб лисенята не могли прошмигнути надвір і щоб зручніше було на них роздивлятися крізь віконце.
— Бачиш… — каже лисиця Кривій. — Як я можу бути жаліслива, коли мої діти голодують зачинені, а ти своїх годованців не спроможна ні обняти, ні порахувати?
— Як-то не спроможна?! Мала одинадцятеро, а тепер тільки дев'ятеро.
— Восьмеро! — крикнула лисиця, схопила каченя і зникла у своїй схованці.
Незабаром вона знову вилізла і вже мертве, закривавлене каченя, як минулої ночі, поклала біля дров, щоб і сліпому було видно, хто і для його його забив.
А ввечері, підпираючи двері, Мікас з Джімом не подивилися як слід зачинили в сіннику разом з каченятами й лисицею ще й кота Чорного, добре набігавшись за день, той вирішив подрімати на сіні, а вночі збирався настрахати пацюків. їх тут стільки розвелося, і ці негідники так знахабніли, що якось уночі кабана за вухо вкусили.
Але як ти тут відпочинеш і кого настрахаєш, коли внизу раз по раз шмигає лисиця, скиглять лисенята і не своїм голосом волає Крива, пригортаючи крилами свою родину.
Подрімавши ніч, Чорний потягнувся, умився і на світанку спустився з сіна вниз подивитись. І тут він знайшов те нещасне каченя. Злякавшись, щоб йому і цей гріх не приписали, Чорний хотів якнайшвидше втекти звідси. Але всі дірки й щілини позатикано трісками й позаставлювано дошками. Що робити?
На мить майнула спокуса з'їсти те каченя, вилізти знову на сіно і добре виспатися, поки відчинять двері. Підійшов, понюхав, лизнув крапельку крові і подумав: «Ні!» Краще він сяде поруч, як свідок, і постереже цю жертву, щоб її нікуди не затягли пацюки. Чути, господарі вже встали — прийдуть і побачать, що совість у Чорного чиста, і хай пошукають справжнього винуватця злочину.
Але, як і слід було чекати, все вийшло навпаки.
— Ах ти ж негідник! Головоріз! — навіть не роздивившись до ладу, закричав господар і пожбурив у Чорного свою засмальцьовану шапку.
Кіт кинувся в ту саму нору, де ховалася лисиця. Але й тут не було спокою.
В одному кінці причаїлася справжня злочинниця, а на другому калатає граблями господар та все приказує: «Уб'ю, утоплю!..»
Потім усім роздзвонили, що це не лисиця винувата, не тхір, а Чорний — власний кіт!
Кричать:
— Ловіть Чорного! У мішок його, негідника! На торфовище.
Навіть Крива, як несамовита, не могла й слова промовити, сказати: «Помиляєтеся, людоньки. Котик не винен. Самі винуваті, самі».
І знову в людей те саме питання: куди подіти неживе каченя? Адже тому негідникові котові не залишиш, щоб після всього ще й друге зжер. Побачили, що лисенята з учорашнім уже впоралися, — віддали їм і це…