Надворі почувся людський гомін, це надало хлопцеві сміливості, і він знову кинувся до хати. «Де ж Расуте? — думав він. — Де ж Расуте?»
А та з переляку вже й плакати перестала, забилася в найдальший куток під ліжко. Але згодом і тут зробилося надто жарко, а їдкий дим дер у горлі.
— Я тут! Я тут! — прохрипіла дівчинка, побачивши, що повз ліжко прошмигнули Гедрюсові черевики. Але зовсім близько гоготів вогонь, і брат не почув її голосу.
Втретє ускочивши до хати, він оббіг усі кімнати, шукаючи сестричку, але вона не озивалася. Раптом він почув крик із світлиці, де вогонь уже палахкотів, як у печі. Гедрюс якусь мить завагався, злякавшись страшного полум'я, тоді схопив з вішалки батьків плащ і пірнув у ту палаючу піч.
Непорушна Расуте лежала ниць біля порога. Гедрюс хотів підняти її і сам упав. Від диму нудило, дерло в горлі. Він уже не міг дихати, давився димом і кашляв. У скронях боляче стукотіли якісь молоточки, здавалося, що він весь горить.
— Де діти? Де мої діти? — почув він переляканий татів голос і з останніх сил виволік Расуте через поріг до кухні. Люди галасували, били вікна і лили в хату воду.
Ще крок, ще трохи далі від полум'я — і їх обох схопили й понесли міцні татусеві руки.
На свіжому повітрі Расуте швидко опритомніла. В неї дуже боліла обпечена нога, а Гедрюс ніяк не міг розплющити очей. Хлопцеві все здавалося, що він іще горить, що його одежа тліє, і він раз по раз кликав Расуте.
— Я тут, Гедрюсе, тут, біля тебе, — говорила Расуте.
Примчали пожежники, а за ними й швидка допомога. Лікар перев'язав дітей і забрав у лікарню.
Наступного дня до лікарні прийшла мама і розповіла, що від їхньої хати залишилася тільки комора, дідусева кімната та половина кухні. Все пройшло димом, а обгоріла половина хати така страшна, що навіть кури її обминають. Обсмалило палісадник і всі тюльпани, бузковий кущ геть чорний, а зелений спориш навколо хати весь усіяний сажею.
— Та все це дрібниці, — каже мама. — Хату збудуємо нову, квітів ми з Расуте насадимо, тільки б Гедрюс не осліп. Тільки б оку не зашкодило.
— Вилікується, буде бачити, — заспокоював лікар, дядечко Напаліс. Так його тут сестри називали. — А якщо і зостанеться який шрам — то буде замість медалі носити. Таж цей шрам не в бійці дістався, а при врятуванні людини.
У палаті разом з Гедрюсом лежав його одноліток Вітукас, — він поламав ногу. Спочатку хлопець соромився розповісти, що з ним скоїлося, але згодом признався: він та ще два його товариші змагалися, хто сміливіший, хто перебіжить вулицю перед самісінькою машиною… Бачите, йшов дощ, нічого було робити, то вони й надумалися…
Тепер у Вітукаса нога товста, бо її чимось обмотали, і піднята над ліжком. А щоб нога після лікування не покоротшала, то до п'яти причеплено важок. Вітукас не може ні сісти, ні лягти на бік. Та Расуте сказала, що Гедрюсу ще гірше; він може вертітися на всі боки, але нічого не бачить крізь бинти, якими йому зав'язано очі.
А вона третій день як бігає; можна б уже й додому їхати, але Гедрюс дуже просив, щоб вона ще хоч трохи побула з ним. Расуте, звичайно, погодилась, і лікар Напаліс дозволив.
Расуте знала одну таємницю лікаря, яку той просив нікому не розголошувати. Із кишені його халата виглядала гарнюсінька квіточка; всі хворі цікавилися, чому вона ніколи не в'яне. А Расуте бачила, як лікар узяв малесеньку ампулку з-під ліків, шприцом налив у неї води і вставив туди корінчик. Отак квіточка була у воді, та лікар лише усміхався і нікому про це не говорив. А взагалі він був балакучий і знав дуже багато цікавих історій. Расуте вміла любенько його попросити, щоб він довше посидів у палаті і розповів про щось цікаве.
— Дядечку лікар, — одного разу запитала вона, — а як вас звати?
— Я — дядечко лікар Напаліс Альсейка, — відповів він. — Якщо не віриш, смикни мене за бороду.
Расуте обережно смикнула, подумала і знову запитала:
— Дядечку лікар, а ви — більше лікар чи більше дядечко?
— А тобі як хотілося б?
— Я хотіла б… я хотіла б, щоб ти нам розповів казку. — А тоді поправила себе: — Щоб ви розповіли…
Дядечко лікар Напаліс Альсейка зітхнув та й каже:
— Ну, що вдієш, — розповім. Тільки ви слухайте мене уважно. В цій казці буде дев'ять неправд і одна правда. Ви повинні будете сказати, коли і що я збрехав.
— Лепутісе, ти теж слухай, — прошепотіла Расуте; вона була впевнена, що її маленький приятель ховається десь тут поблизу. Дівчинка надягла халатика й сіла ближче до лікаря.