— Іди собі! — пробурчав Гедрюс. — Я вже сплю.
Він і справді сьогодні встав дуже рано. Расуте ще сни снилися, а він уже гайнув по гриби. Не так йому ті гриби були в голові, як гноми, що їхні співи вчора чула Расуте. Гедрюс узяв відро і надів велику батькову шапку. Сачка він ще не встиг зробити, тому вирішив, як побачить гнома, накриє його шапкою. Із кошика, думав хлопець, гном може вилізти, тому й узяв відро.
Шукаючи гномів, Гедрюс проґавив боровиків. Назбирав різних підберезників, сироїжок, а до них ще й підозрілих слизняків. А тут прийшов додому й довідався, що Расуте швидка допомога відвезла до лікарні.
Тепер, коли нещастя здавалося вже не таким страшним, Гедрюс знову почав думати, як наловить гномів і де їх подіне. Візьме дірявого акваріума, що валяється на горищі, витре пил, усередину накладе гарних цяцьок, прикриє склом чи дощечкою — і хай собі живуть. Буде там їм і сухо, і тепло. Дасть їм меду, горіхів, насипле насіння.
«Курорт, — згадав Гедрюс— Ось як називається таке життя. Курорт…»
Так він і задрімав, мріючи, як усе це покаже Януте, вчительці та ще декому. Можливо, навіть усій школі і всій республіці…
А Расуте мама постелила надворі картате рядно, яке своїми барвами приваблювало метеликів та жуків. Тому Расуте швидко забула про неприємну розмову з Гедрюсом і, затамувавши віддих, дивилася, на які кольори найбільше сяде метеликів.
Коли один з метеликів — у великих вишнях, з розцяцькованими крилами — сів Расуте на щоку, вона обережно заплющила очі, щоб не сполохати його, і незчулася, як і задрімала.
Спав Гедрюс, сопіла Расуте, і навіть Кудлик уві сні слину пускав. Тому, крім курей, що дуже перелякалися, ніхто не бачив, як на подвір'я спустився Крук. Він доти не складав своїх чорно-синіх крил, поки з них не сповзли на землю два пасажири — Лемтуріс та Шюрпе з товстою книгою під пахвою.
— Ух! — мовив Шюрпе, злегка здригаючись. — По правді признатися, мені було страшнувато.
— Треба було міцно вчепитися обома руками, — після всього повчав Лемтуріс.
— Дякую, що нагадав! Я ж обіруч тримав книгу.
Останнім часом Шюрпе всюди носився з товстою книгою, у якій було зібрано найрізноманітніші таємниці, що їх по-вченому називають «метаморфози». Шюрпе квапився перечитати її, поки ще не одлетіли у вирій співочі птахи, і хотів довідатися, чи гном, який став соловейком, може знову стати гномом. Інакше кажучи, чи є ще надія повернути Лепутіса.
Шюрпе не гаяв би часу на переліт сюди, але він знав, що наближається сльота і треба знайти затишне місце, де б він міг спокійно сидіти й вивчати книгу.
— Ось бач, — показав Лемтуріс на вулика. — Він зовсім порожній. Нашкребемо воску, зробимо свічку — і матимеш чудове місце для читання.
— Зараз подивимося, — сказав Шюрпе і рушив до вулика.
А Крук у цей час підійшов до того місця, де лежав Гедрюс, сів у затінку під яблунею і, похитуючи головою, обдивлявся хлопчика. Крук догадувався, що сниться Гедрюсові; а що птах був мовчазний, то лише зітхнув і полетів собі в ліс.
Лемтуріс зірвав травинку, підійшов до Гедрюса і полоскотав йому за вухом. Гедрюс крізь сон як схопить її — думав, що то муха, — але відразу ж промайнуло інше: «Це не муха, це витівки Расуте». І, все ще не розплющуючи очей, він сказав:
— Іди, іди… Знаю, що це ти.
— Гедрюсику! — тихо-тихо покликав його Лемтуріс.
Гедрюс схопився. «Ох, як щастить і як не щастить! Є гном, а немає шапки…»
— Що з тобою? — запитав гном, збагнувши, що Гедрюс подумав щось недобре.
— Нічого, щось снилося, — відповів хлопчик. — Я ще й досі не вірю — невже це ти?
— Я… — відповів гном. — Тут і Шюрпе. Зараз з'явиться. Слухай, — ще ближче підійшов до нього Лемтуріс, — коли стемніє, ти зможеш тихенько вийти з хати?
— Зможу, — відповів Гедрюс. — Через віконце в коморі. Расуте засне — тоді можу піти й повернутися, коли захочу.
Довідавшись, що він має зробити увечері, Гедрюс нарешті насмілився запитати: чи не змогли б гноми, — хай не всі, хоч один, — показатися Яну-те, двоюрідній сестрі Мікаса Розбійника. Вона дуже гарна, дуже добра і, крім того, зовсім не схожа на інших…
— Не знаю, — трохи спохмурнівши, відповів Лемтуріс. — Тепер ми зовсім не маємо вільного часу, і поки не порадимося гуртом… Не знаю, — повторив гном.
В цей час із вулика виліз пропахлий воском Шюрпе і весело сказав:
— Чудово! Навіть віконце є. Я там уже й книгу залишив, — і недбало кивнув головою — привітався з Гедрюсом. Хлопець так само кивнув і опустив долу очі, аби гноми не зрозуміли, що він зараз подумав…