Выбрать главу

Сім дарунків

Добре, що Мікасова мама з Януте цього разу наварила багато цепелінів. Не встигли всі до столу сісти, як за вікном заторохкотів мотоцикл. Мікасів дядько, а Джіма і Януте тато, примчався забрати своїх додому. Ще півтора дня погостював, ще всі на човні по озеру каталися, по гриби сходили, а в неділю вранці й поїхали.

Мікас, примостившись позаду Януте в колясці, провів їх до шосе.

На перехресті дядько, не вимикаючи мотора, зупинив мотоцикла і висадив Мікаса. Януте та Джім наділи каски, величезні окуляри від пилу, — Мікас навіть трішки зніяковів і не знав, як з ними й попрощатися. Від швидкої їзди у нього були повні очі сліз, тому Джім, потиснувши руку, сказав:

— Ну, будь мужчиною. Не кисни.

— Н-є-є-є… — промекав Мікас і похапцем поцілував Януте в скло окулярів. — Щасливої дороги!

— До весни, — жваво додав дядько, рукою в рукавиці поплескуючи Мікаса по плечу. — Розбійнику ти… Вчися краще.

— Спасибі, — невідомо за що подякував Мікас, але вони вже, мабуть, не почули його слів.

Мікас ще раз вдихнув приємний запах бензину, помахав мотоциклові і звернув на стежку, що вела до Гедрюса. Думав, що застане друга таким же засмученим і злим, як і минулого разу, але помилився. Гедрюса сьогодні наче хто підмінив: був приязний і веселий і дуже зрадів, що Мікас його провідав.

(Це в Расуте завелися якісь таємниці, і вона заспокоїла Гедрюса, сказавши, що Шюрпе живий і здоровий. Більше ні слова Гедрюс од неї не витяг.)

— Тобі лист… — мовив Мікас, одвівши Гедрюса вбік.

— Від кого?

— Прочитаєш — знатимеш, — відповів Мікас і витяг з кишені складений трикутником аркушик.

Гедрюс, здивувавшись і почервонівши, прочитав:

«Гедрюсику!

Ти мені подобаїся. Бо ти дуже цікавий хлопиць і хорошій друг. Напиши мині листа

Дженні».

— Але ж це ти писав, — сказав Гедрюс, пригадавши, що Януте тільки цього року вперше піде до школи.

— Я, — погодився Мікас. — Але вона мене попросила.

— Слово честі?

— Звісно!

— З помилок зрозумів, що ти… — промимрив задоволений Гедрюс.

— Де помилки, де?! Вона тобі від щирого серця, а він помилки шукає!..

Насправді Гедрюс не про помилки думав. Він жалкував, що не пішов тоді до них на цепеліни, і водночас дуже радів, що Януте написала йому. Хай і з помилками, хай і Мікаса Розбійника рукою…

— А де ж адреса? — раптом згадав Гедрюс.

— Але ж ти зараз не писатимеш. Треба буде — скажеш, я тобі дам.

— На всякий випадок ти мені завтра принеси, добре?

— А сам уже й прийти не можеш? Дорогу забув? — почав дорікати самотній Розбійник.

Зрештою, домовилися: завтра вранці зустрінуться на півдорозі і підуть удвох по гриби. Потім Гедрюс попросив, щоб Мікас поговорив з Расуте. Чому вона стала такою мовчазною? Хоч би знову не надумалася з якого-небудь стогу летіти…

Є таке прислів'я: «Не варяться бульбусі, як хотілося б бабусі». А коли гномам був у голові тільки місяць, то Міглюс одразу ж заримував те прислів'я так:

Не так сходить місяченько, Як хотів би гномиченько…

— Годі віршувати… — непокоївся Аліс. —Тут хоч би дощу не було.

Небо так затягло хмарами, що сонця надвечір зовсім не було видно, а про місяць і говорити нічого.

— Пригадаймо, — сказав Лемтуріс, — коли він зійшов учора?

— Коли Шюрпе визволяли, — пригадав Єгіс, — місяць уже був вище за дерева. І трошки праворуч од мене…

— Гляди не помилися! — жартома попередив Міглюс. — Може, не місяць був праворуч від тебе, а ти від нього ліворуч?..

Тут уже загримав навіть Шюрпе, суворо вимагаючи серйозності.

— Не треба сваритися, — заступився за Міглюса Лемтуріс. — Добрі справи слід робити весело.

— Хтозна… — відгукнувся Єгіс. — Може, ми хочемо, щоб було добре, а вийде зле?

— Замерзне Лепутіс за зиму без своїх, — почав Вай-Вай. — Пам'ятаєте, який він був непрактичний.

— Дивіться на місяць, дивіться на місяць, — повторив Шюрпе.

— А може, помаленьку рушимо? — запропонував хтось із гномів. — Може, той місяць і не такий важливий? Важливіші наші подарунки…

Не спускаючи очей з місяця і тому перечіпляючись то за вивернуте коріння, то за хворостину чи зламаний гриб, гноми дійшли до кладки недалечко від того місця, де колись мало не втопилася Крива. Тут вони тільки й схаменулися: Расуте немає! А може, вона взагалі не прийде?

— Розумний ватажок послав би розвідника… — проголосив Єгіс, пронизуючи очима громаддя хмар.