Якщо по всьому лісу та ще й по озеру розлягалося «ах-ха-хаа!» — так і знай: тітонька Алдуте знайшла боровика. Всі інші гриби трапляли у кошик, зроблений із ялинкового коріння, з тихішими окликами або й зовсім без ніяких.
А такого гарного кошика, як у тітоньки Алдуте, не мав ні Гедрюс, ні Мікас. Крім того, вони не вміли так весело вітатися з кожним боровиком, який їм зустрічався, тому й кошики у них були значно порожніші. Правда, тітоньці допомагав збирати гриби Кудлик. Він умів винюхати щонайменшого боровичка, лисичку, підосичника, які ледве пробивалися крізь хвою і мох. А на здоровенних поганих грибів мухоморів Кудлик залюбки підіймав лапу, щоб принизити їх.
Коли Мікас з Гедрюсом ходять по гриби, з ними часто трапляється таке: плентаються собі удвох, теревенять та й забувають, куди й чого йдуть. І раптом — за кілька кроків, а то й перед самим носом — стирчить боровик! Між зеленим мохом — темно-коричнева шапочка, а на ній ще й равлик з довгими вусами для краси…
— Боро… — захлинаючись, вигукне один.
— …вик! — закінчує другий, і обидва, мов два бармалеї, кидаються з ножами на грибного короля.
— Я перший побачив! — кричить Мікас.
— Не я, а ти! Тобто не ти, а я! —не здасться Гедрюс.
Після короткої сутички одному дістається общипана, вже без равлика, шапочка, а другому — товста червива ніжка, і краси як і не було… Розійдуться обидва в різні боки, наче мухомора вкусили, до нового гриба, до нової радості й розчарування.
А зараз — може, тому, що Джім поїхав, а може, що приїхала тітонька Алдуте — помітять краєчком ока боровика й одвернуть носи, один дивиться туди, де дятел вистукує, а другий нагнеться пощипати чорниць, які ще синіють подекуди. Мікас хоче, щоб той боровик дістався Гедрюсу, найкращому його другові, а Гедрюс, видно, думає те ж саме — хай той гриб буде Мікасу, доброму другові і двоюрідному братові Януте.
Ну й назбирали ж вони грибів тоді, та ще на другий день уранці! Як побачила тітонька вишикувані в сінях три повнісінькі кошики, та ще маленького кошичка, та ще мішечок поліетиленовий, то аж забідкалась, — як усе це добро довезе додому. А тут ще Гедрюсова мама й молоденької картоплі чималий мішок накопала.
— А ще ж контрабас, — нагадала Расуте, зібравшись і сама їхати до міста.
Вирішили вони прив'язати інструмент на даху машини, але тітонька Алдуте передумала та й каже шоферові:
— Грибів так багато, що доведеться контрабас залишити до іншого приїзду, а на дах покласти картоплю та зо два кошики з грибами.
Ох! Расуте, почувши це, навіть зблідла. У неї аж мову відібрало, хоч перед цим вона щебетала та підскакувала, як сорока, і все Гедрюса дражнила. Хлопцеві було сумно, що сестричка їде, а для Расуте, видно, і Гедрюс, і домівка нічого не важать…
— Чого це ти раптом захвилювалася? — спитав Гедрюс, побачивши, що Расуте мало не плаче.
— Тітонька не хоче брати контрабаса… — відповіла вона.
— Ну то й що? А навіщо він тобі здався?
— Там гномики… — тихенько промовила Расуте. — Вони поїдуть на всю зиму до тітоньки.
Гедрюсу аж у серце кольнуло: «Бач, яка потайна! Ну, постривай!»
— До зими ще доволі часу, — холодно сказав він сестрі. — Тітка ще приїде, а я тут за них уже подбаю…
— Чуєш, Гедрюсику, — почала крутити йому ґудзика Расуте, — ти відімкни замочка і випусти їх, добре?
— Добре. Заспокойся, не турбуйся.
— Тільки ти дивись, не подумай… — насварилася вона пальчиком, — ловити їх!
— Не ловитиму. Кажу ж — не бійся.
— Ні, я все одно боюся. Дай слово честі, що ти їм нічого злого не заподієш.
— Гаразд. Даю слово честі, — сказав Гедрюс.
— Е-е-е… А пригадуєш, як ти мені велів?.. На, з'їж оцю землю.
— Та це ж гравій. Як же я його з'їм?
— Ну, то ходімо, візьми в садку…
Гедрюс хотів, щоб Расуте поїхала спокійною, тому зробив, як вона хотіла: вирвав гвоздику, що вже відцвіла, взяв біля корінця пучку чорнозему, з'їв і пішов у хату запити клятву водою.
А в хаті мама вмовила тітоньку взяти контрабаса, а сама пообіцяла посолити гриби, а частину посушити в печі. Бо Криштупас, мабуть, чекає контрабаса більше, ніж грибів. Тому кошики з грибами залишили тут, а замість них винесли контрабаса і, на радість Расуте, обережно вмостили на дашку машини.
Провести гостей прийшов і Мікас Розбійник. Мама порадила йому зірвати три гарні жоржини — він тримав їх за спиною. Але, побачивши усіх уже біля машини, Мікас засоромився: як це він при всіх підійде і при всіх простягне… Расуте й так уже мала в руках якийсь вузлик.