— Ну то й гаразд! — вельми похмуро й трохи роздратовано відказав Більбо. — Ходіть усі назад до своїх любих печерок — я вас знов позамикаю, та й сидіть собі там у затишку, придумуйте кращий план. Але навряд чи ще коли-небудь я заволодію ключами, навіть якщо дуже того захочу.
Ні, вертатися в темницю гноми не хотіли, то й угамувалися. Звичайно, вони мусили зрештою вчинити так, як пропонував Більбо, адже розуміли, що шкода й пробувати пройти в горішні зали чи пробитися у ворота, які зачинялися чарами. Та й безглуздо сперечатися в переходах, щоб їх знову переловили. Тож вони й пішли, скрадаючись, за гобітом до найглибших льохів. Проминули й двері, в які видно було головного наглядача та дворецького, що досі щасливо хропіли з усмішками на обличчях. Вино Дорвініону приносить глибокий сон і приємні сновидіння. Вранці на обличчі в головного наглядача буде зовсім інший вираз, дарма що Більбо, перш ніж вести гномів далі, тихенько зайшов у погрібець і від доброго серця знову почепив в'язку ключів йому на пояс.
— Трохи менше завтра буде клопоту на його голову, — сказав Більбо сам до себе. — Непоганий він чоловік, добре ставився до в'язнів. Це буде всім їм загадка. Ельфи подумають, що ми мали особливо сильні чари, коли пройшли крізь усі ці замкнені двері й щезли. Щезли! Нам треба дуже швидко братися до діла, щоб це здійснилось!
Балінові доручили стежити за наглядачем і дворецьким, щоб, коли ті прокинуться, попередити решту втікачів, які пройшли в суміжний льох із лядою. Не можна було втрачати й хвилини. Більбо знав, що скоро мають прийти кілька ельфів, яким велено спуститися вниз і допомогти дворецькому поскидати в потік порожні діжки. Той порожняк уже й стояв рядами посеред льоху, чекаючи, щоб його скинули на воду. Декотрі були барила з-під вина, і з них небагато пуття, адже треба вибивати дно, а це не обійдеться без гуркоту, і потім те дно нелегко вставити. Але серед порожняку було й чимало діжок, у яких привозили до королівського палацу всяке інше добро — масло, яблука тощо.
Втікачі швидко знайшли тринадцять діжечок, у кожній з яких було досить місця для одного гнома. Декотрі то й занадто просторі були, і гноми, влазячи кожен у свою посудину, тривожно думали, як їх трястиме та стусатиме, хоч Більбо старався щосили, вишукуючи соломки чи ще чогось і вмощуючи кожного настільки зручно, наскільки дозволяв час. Нарешті дванадцять гномів запаковано. Найбільше клопоту завдав Торін, що крутився, вертівся, бурчав у своїй діжці, мов великий пес у малій будці. Останній умощувався Балін — цей дуже бідкався, що немає дірок, через які надходило б повітря, і твердив, ніби вже задихається, хоч Більбо ще й не приладнав зверху накривки. Гобіт робив усе можливе, щоб законопатити щілини в діжках із пасажирами та якомога щільніше закріпити накривки. Він знову лишився сам-один, бігаючи від діжки до діжки, затикаючи найдрібніші щілини й сподіваючися без надії, що його задум таки здійсниться.
Все це було зроблено дуже вчасно. Не минуло й двох хвилин відтоді, як Більбо приладнав накривку на Балінову діжку, коли здаля долинули голоси, замерехтіло світло. Сміючись, розмовляючи та наспівуючи уривки пісні, у льохи ввійшло чимало ельфів. Вони полишили веселий бенкет в одній із зал і хотіли вернутися туди якомога швидше.
— Де ж старий Галіон, дворецький? — спитався один. — Сьогодні ввечері я не бачив його за столами. А мав би тут бути — показати нам, що треба зробити.
— Я розсерджусь, якщо старе вайло спізниться, — озвався другий. — Не маю ніякого бажання нидіти тут, поки нагорі співають пісню!
— Ха-ха! — засміявся третій. — Спить старий негідник, поклавши голову на глек. Зробив невеличкий бенкет для самого себе й для свого приятеля наглядача.
— Трусни його! Розбуди! — нетерпляче закричала решта.
Галіонові аж ніяк не сподобалося, що його труснули й розбудили, і сердито йому стало, що з нього ще й сміються.
— Ви всі спізнилися, — огризнувся він. — Я тут внизу жду не діждуся вас, а ви, хлопці, п'єте собі, гуляєте, забувши про свої доручення. Що ж тут дивного, коли я стомився чекати й заснув?
— Що ж тут дивного, — підхопили ельфи, — коли причина ось під рукою, налита в глек! Ну ж, дай нам скуштувати свого снодійного, а тоді вже й до роботи! Не буди того ключаря — по ньому видно, що хильнув свою частку.
Ельфи випили всі по одній і раптом страшенно звеселилися. Але не зовсім утратили тяму.
— Рятуй нас, Галіоне! — загукали декотрі. — Ти зарані почав бенкетувати, і в голові у тебе все переплуталось! Ти поставив тут кілька повних діжок замість порожніх, якщо взагалі вага щось важить!