— Привіт, Кітті, — мовить Лора.
— Я невчасно? — питає Кітті.
— Що ти, звісно ні. Заходь.
Кітті ступає всередину, випромінюючи ауру чистоти й хатньої мудрості, озброєна неповторним набором квапливих, поривчастих рухів. Кітті — приваблива, міцна, повнява, великоголова жінка, на кілька років молодша від Лори (віднедавна, здається, усі навколо чомусь хоч трохи та молодші за неї). Маленькі очі й делікатний носик Кітті містилися в самісінькому центрі обличчя. У школі вона була однією з авторитетних, загонистих, не вельми гарних, але чудово забезпечених та фізично дужих дівчат, які завжди стояли на своєму й намагалися змінити місцеве уявлення про привабливість так, щоб теж відповідати йому. Саме Кітті та її подружки — тверді, незворушні, з вольовими рисами обличчя, зарозумілі, здатні до глибокої вірності й страшної жорстокості — були королевами всяких свят, лідерками груп підтримки, зірками шкільних вистав…
— Мені потрібна твоя допомога, — починає Кітті.
— Авжеж, — відповідає Лора. — Сядеш на хвилинку?
— Ем-м…
Кітті сідає за кухонний стіл, привітавши Річі товариським, злегка гордовитим тоном. Хлопчик із відносно безпечної позиції біля плити блимає на неї підозріливо, навіть сердито (навіщо прийшла?). Кітті, у якої немає своїх дітей (уже ширяться всякі плітки), навіть не поривається зачаровувати чужих. Вона, звичайно ж, не проти того, щоб діти тяглися до неї, але сама не ступить і кроку назустріч.
— У нас лишилося трохи кави, — каже Лора. — Хочеш чашечку?
— Дякую.
Лора наливає каву Кітті й собі. Вона знервовано позирає на торт, жалкуючи, що не встигла його заховати. У глазурі — крихти, а остання літера «е» у слові «Дене» набігла на трояндочку.
— Ого, — вигукує Кітті, перехопивши Лорин погляд, — ти спекла торт!
— У Дена сьогодні вродини.
Кітті встає й підступає до Лори. На ній біла блузка з короткими рукавами, картаті зелені шорти та солом’яні капці, що стиха хрускають під час ходьби.
— Ох, дивись лишень! — чудується вона.
— Це одна з моїх перших спроб, — відповідає Лора, сподіваючись, що зуміла прибрати безтурботного, веселого, чарівливо-байдужого вигляду. — Не думай, до речі, що писати по глазурі надто легко.
І надало ж їй розпочати з трояндочок, коли навіть заплішений дурень здогадався б вивести спершу напис! Лора бере цигарку. Вона з тих жінок, що курять і п’ють каву щоранку, піклуються про свою сім’ю, приятелюють із такими, як Кітті, і не журяться недосконалістю своїх тортів. Вона закурює.
— Симпатичний, — відзначає Кітті, руйнуючи вщент її крихкий образ жінки з цигаркою.
Авжеж, симпатичний — як дитячий малюнок, що тішить та зворушує своєю щемливою розбіжністю між задумом і фактичним умінням. Лора розуміє, що є тільки два варіанти — бути або здібною, або безклопітною. Можна або власноруч спекти першокласний торт, або сісти, закурити, заявити, що такі подвиги не для тебе, налити собі ще одну чашечку кави й замовити торт у пекарні. Лора почувається наче майстриня, яка зробила все, що могла, проте однаково зазнала відвертої поразки. Її витвір вийшов симпатичним, а мав бути (незручно казати, але вона сподівалася саме цього) пречудовим.
— А коли в Рея день народження? — питає Лора, щоб не мовчати.
— У вересні.
Кітті повертається до кухонного столу. Торт обговорено. Лора з чашками йде за нею. Кітті потребує подруг (серйозність та повсякчасна легка збентеженість її чоловіка не викликають у великому світі надто бурхливого захвату, не кажучи вже про їхню тривалу бездітність) і тому раз по раз заглядає до Лори, просячи її про всякі дрібні послуги. А втім, вони обидві розуміють, як безжально Кітті знущалася б із Лори в школі, коли б вони були однолітками. В іншому житті, не дуже відмінному, до речі, від цього, вони б, без сумніву, ворогували, але в цьому, сповненому сюрпризів та примх часу, Лора взяла шлюб із героєм війни, легендарним хлопцем, що навчався разом із Кітті у випускному класі, і вибилася в аристократки, наче ота непоказна й не вельми молода німецька принцеса, яка неждано-негадано опинилася на престолі поруч з англійським королем[30].
Однак Лору найбільше дивує, а іноді й лякає те, що вона аж упивається дружбою з Кітті. Кітті велична такою ж мірою, якою Лорин чоловік чарівний. Величчю Кітті дорівнюється кінозірці: те саме золоте мовчання й відчуття урочистості моменту, коли вона заходить до кімнати. З кінозіркою її зближує ще одна особливість: вона має своєрідну, не зовсім правильну красу й видається водночас пересічною та фантастично яскравою, як Олівія де Гевілленд[31] чи Барбара Стенвік[32]. Кітті неймовірно, просто приголомшливо популярна.
30
Натяк на Марію Луїзу Вікторію Саксен-Кобурґ-Заальфельдську (1786–1861) — німецьку принцесу, що одружилася з англійським принцом Едвардом Августом, герцогом Кентським і Стратернським у тридцять один рік, маючи двох дітей, і народила йому дочку Александрину Вікторію (майбутню королеву Вікторію).
31
Олівія де Гевілленд (нар. 1916) — американська акторка, відома ролями у фільмах «Кожному — своє», «Звіяні вітром» і «Спадкоємиця».
32
Барбара Стенвік (1907–1990) — американська акторка театру, кіно й телебачення, популярна в 1930—40 роках.