Якщо ФКВР хоче стимулювати економіку шляхом зниження вартості позик, у розпорядженні в комітету є два основних інструменти. Першим є облікова ставка, що дорівнює відсотковій ставці, з якою комерційні банки можуть позичати гроші безпосередньо у ФРС. Зв’язок між обліковою ставкою й вартістю позики від Citibank прямий: коли облікова ставка знижується, банки можуть дешевше позичати безпосередньо у ФРС, отже, і видавати кредити своїм клієнтам дешевше. Існує лиш одне ускладнення. Позика напряму від ФРС має на собі певне тавро сорому — це показує, що банк нездатний збільшувати свої фонди приватним способом. Тобто звернення за позикою до ФРС подібне до позичання у своїх батьків, коли вам понад двадцять п’ять: ви отримаєте гроші, однак краще пошукати їх деінде.
Замість цього банки загалом позичають у інших банків. Другим важливим інструментом у грошовому комплекті ФРС є відсоткова ставка за федеральними кредитами — ставка, за якою банки видають іншим банкам короткотермінові кредити. ФРС не може встановити ставку, з якою Wells Fargo позичає гроші у Citigroup. Радше ФКВР встановлює ціль для ставки за федеральними кредитами, скажімо, 4,5 %, а потім маніпулює постачанням грошей, щоб досягти цих цілей. Якщо постачання грошей збільшується, тоді банки муситимуть знижувати свої ціни — відсоткові ставки, щоб знайти позичальників на нові фонди. Можна уявити собі постачання грошей піччю зі ставкою за федеральними кредитами як її термостатом. Якщо ФКВР знижує цільову ставку за федеральними кредитами з 4,5 до 4,25 %, тоді ФРС накачуватиме гроші в банківську систему, поки ставка Wells Fargo відносно Citigroup для кредитів «овернайт» упаде до рівня, близького до 4,25 %.
Усе це веде нас до кінцевої загадки: як ФРС впорскує гроші в приватну банківську систему? Чи Бен Бернанке друкує 100 мільйонів нових грошей, завантажує їх у броньований автомобіль і везе до Citibank? Не зовсім так, хоча така картинка — не найгірший спосіб зрозуміти, що відбувається.
Бен Бернанке і ФКВР дійсно створюють нові гроші. У Сполучених Штатах лише вони мають таку владу. (Скарбниця просто друкує нові банкноти і чеканить монети, щоб замінити гроші, які вже існують.) ФРС дійсно постачає нові гроші банкам на зразок Citibank. Однак ФРС не дає фондів банку: вона продає нові гроші за урядові облігації, якими в цей час володіє банк. У нашому метафоричному прикладі менеджер відділення Citibank зустрічає броньований автомобіль Бена Бернанке на вулиці біля банку, перевантажує 100 мільйонів доларів у банківський сейф, а потім віддає голові ФРС 100 мільйонів доларів в урядових облігаціях з банківського портфоліо. Відзначимо, що Citibank не став багатшим від цієї оборудки. Цей банк лише перекинув 100 мільйонів доларів в активах одного виду (облігації) в 100 мільйонів активів іншого виду (готівка чи, точніше, її електронний еквівалент).
Банки тримають облігації з тих самих причин, що й індивідуальні інвестори: облігації є безпечним місцем для зберігання фондів, що зараз не потрібні десь в іншому місці. Конкретніше, банки купують облігації за гроші вкладників, що не можуть віддаватися у позику. Для економіки той факт, що Citibank обміняв облігації на готівку, має особливе значення. Коли в банку є 100 мільйонів у депозитах, розміщених в облігаціях, ці фонди не можна віддавати в кредит. Вони не фінансують житла, підприємців чи промисловість. Однак після того, як метафоричний автомобіль Бена Бернанке їде геть, Citibank тримає в руках фонди, які можна віддавати в позику. Це означає нові кредити для будь-чого, що генерує економічну діяльність. Дійсно, гроші, введені в банківську систему, справляють каскадний вплив. Банк, що обміняв облігації на гроші від ФРС, зберігає частину фондів у резерві, згідно із законом, а решту позичає. Той, хто отримав цю позику, витрачатиме її деінде, можливо, в автосалоні чи універмазі. Ці гроші фактично опиняться в іншому банку, що триматиме частину цих фондів у резерві, а решту комусь позичатиме. Дія ФРС із впорскуванням 100 мільйонів доларів нових фондів у банківську систему може в кінцевому підсумку збільшити постачання грошей аж удесятеро.
Звичайно, насправді голова ФРС не веде особисто вантажівку до відділення Citibank, щоб обміняти готівку на облігації. ФКВР може зробити це за допомогою ринку облігацій (що працює так само, як ринок акцій, тільки тут торгують облігаціями). Торговці облігаціями, діючи від імені ФРС, купують облігації у комерційних банків і платять їм новоствореними грішми — фондами, що ще двадцять хвилин до того не існували. (Вважайте, що банки, які продають свої облігації, — це банки з найбільшими можливостями надання нових кредитів.) ФРС продовжуватиме купувати облігації за нові гроші, що є операціями відкритого ринку, допоки не буде досягнуто встановленої ставки за федеральними фондами.
Очевидно, що те, що ФРС дає, ФРС і забирає. ФРС може діяти в протилежному напрямку до того, що ми щойно описали. ФКВР проголосує за збільшення облікової ставки та/або встановленої ставки за федеральними фондами і видасть розпорядження продавати облігації зі свого портфеля комерційним банкам. Оскільки банки зменшують фонди для надання кредитів в обмін на облігації, постачання грошей зменшується. Гроші, що могли б стати кредитом для споживачів і підприємців, перетворені замість цього на облігації. Відсоткові ставки зростають, і будь-які покупки з позиченим капіталом стають дорожчими. Кумулятивний ефект — сповільнення зростання економіки.
Механіка ручної роботи ФРС не повинна затіняти загальної картини. Завдання ФРС — забезпечувати стійкий темп економічного розвитку. Однак давайте подивимося, наскільки важка ця робота насправді. По-перше, ми можемо лише здогадуватися, яким має бути темп розвитку економіки, щоб не викликати інфляції. Серед дебатів економістів є питання, чи можуть комп’ютери та інші інформаційні технології підвищити продуктивність американців. Якщо так, що припускав містер Ґрінспен під час перебування на посаді, тоді потенціальний темп розвитку економіки міг зрости. Якщо ні, у чому переконують інші економісти, тоді має застосовуватися старе обмеження швидкості. Очевидно, важко притримуватися обмеження швидкості, яке не встановлене в явному вигляді.
Однак це лише перший виклик. ФРС повинна також визначати, якого типу вплив справить зміна відсоткових ставок і як довго він триватиме. Чи в результаті зниження ставки на чверть пункту куплять дванадцять осіб авто PT Criuser у місті Де Мойн? Коли? Наступного тижня чи через шість місяців? Водночас ФРС має найбільший контроль над короткотерміновими відсотковими ставками, що можуть рухатися в тому самому напрямку, що й довготермінові, а можуть і в протилежному. Чому б Бенові Бернанке не застосовувати свою магію і до довготермінових ставок? Бо довготермінові відсоткові ставки залежать не від щоденного постачання грошей, а від того, які прогнози ринків щодо постачання грошей (щодо попиту) будуть за десять, двадцять чи навіть тридцять років. Бен Бернанке не контролює постачання грошей у 2015 році[208]. Крім того, слід пам’ятати, що тоді, як ФРС намагається використовувати монетарну політику, щоб досягти конкретної економічної цілі, Конгрес може використовувати фіскальну політику — управлінські рішення щодо податків і витрат, — що матимуть узагалі інший вплив (чи той самий вплив, зумовлюючи надмірну дію політики ФРС).
Отже, давайте притримуватися нашої аналогії з обмеженням швидкості й коротко повторимо, що саме зобов’язана робити ФРС. Вона повинна підтримувати темпи економічного росту, що не повинні бути ані надто швидкими, ані надто повільними. Пам’ятаймо: (1) ми не знаємо точного обмеження швидкості розвитку економіки; (2) і газ, і гальма діють із запізненням, тобто жоден із цих важелів не спрацьовує негайно, як тільки ми натиснемо. Навпаки, ми мусимо чекати на реакцію — від кількох тижнів до кількох років, та ще й із непрогнозованою послідовністю. Недосвідчений водій може все більше натискати на газ, дивуючись, чому нічого не відбувається (і посилаючи всі прокльони навколо через свою повільну їзду), щоб виявити, що його авто стало некерованим через дев’ять місяців. (3) Монетарна і фіскальна політики впливають на економіку незалежно, тож коли ФРС ніжно натискає на гальма, Конгрес і президент можуть вилізти наперед і натиснути на газ. Або ФРС може натискати дуже обережно на газ лише для того, щоб Конгрес знівелював усі старання натиском на гальма. (4) І останнє: є хід світових подій, що вносить перешкоди, — фінансовий колапс тут, стрибок цін на нафту там. Уявіть собі ФРС як водія, що їде незнайомою місцевістю за картою, яка застаріла щонайменше на десять років.