Гаразд, а як бути з країнами, що не виробляють нічого особливо доброго? Зрештою, є бідні країни тому, що вони непродуктивні. Що може запропонувати Бангладеш Сполученим Штатам? Виявляється, серйозні речі, завдяки поняттю порівняльної вигоди. Робітники в Бангладеш не мусять бути кращими, ніж американські, у виробництві того, що може бути вигідним для торгівлі. Радше вони надають нам товари, щоб ми могли витрачати наш час, зосереджуючись на тому, що ми робимо найкраще. Ось приклад. Багато інженерів живуть у Сіетлі. Ці чоловіки й жінки мають докторські ступені з механіки й, можливо, знають більше про виробництво черевиків і сорочок, ніж будь-хто в Бангладеш. То навіщо ж ми купуємо імпортовані сорочки й черевики, пошиті погано освіченими робітниками в Бангладеш? Бо наші інженери в Сіетлі також знають, як конструювати і виготовляти комерційні літаки. Фактично саме це вони вміють найкраще, тобто виробництво літаків створює найвищу вартість їхнього часу. Імпортування сорочок із Бангладеш звільняє їх для цієї важливої роботи, і світ завдяки цьому стає кращим.
Продуктивність — ось що робить нас багатими. Спеціалізація — ось що робить нас продуктивними. Торгівля дає нам змогу спеціалізуватися. Наші інженери в Сіетлі продуктивніші у виробництві літаків, ніж у пошитті сорочок, а от текстильні робітники в Бангладеш продуктивніші у виробництві сорочок і черевиків, ніж у чомусь іншому, що вони також могли б робити (або через що вони не хотіли б працювати на трикотажній фабриці). Зараз я пишу. Моя дружина користується комп’ютерною програмою, консультуючи фірму. А чудова жінка Клементина доглядає наших дітей. Ми наймаємо Клемен не тому, що вона краще за нас виховує наших дітей (хоча іноді я думаю, що це саме так). Ми наймаємо Клемен, бо вона дає нам змогу працювати протягом дня на тій роботі, яку ми добре робимо, і це найкращий можливий варіант для нашої сім’ї, не кажучи про Клемен, про читачів цієї книжки і про клієнтів моєї дружини.
Торгівля забезпечує найефективніше використання обмежених світових ресурсів.
Торгівля створює лузерів. Якщо торгівля переносить переваги конкуренції до віддалених куточків Землі, то й уламки від творчої деструкції не відстають від неї. Спробуйте пояснити переваги глобалізації робітникові взуттєвої фабрики у штаті Мен, який утратив роботу, бо їхній завод переїхав у В’єтнам. (Пам’ятаєте, я був спічрайтером у губернатора штату Мен: я спробував пояснити це.) Торгівля, як і технології, може зруйнувати робочі місця, особливо низькокваліфіковані. Якщо робітник у Мені заробляє 14 доларів на годину за те, що можна зробити у В’єтнамі за один долар на годину, то він має бути в 14 разів продуктивнішим. Якщо ні, то фірма, прагнучи максимізації прибутків, обере В’єтнам. Бідні країни також втрачають робочі місця. Галузі промисловості, що протягом десятиліть були ізольованими від міжнародної конкуренції, а отже, набралися всіх поганих звичаїв, що з’являються через відсутність конкуренції, можуть бути зруйновані безжально ефективною конкуренцією з-за кордону. Хотіли б ви бути виробником Thumbs-Up Cola в Індії, коли на той ринок 1994 року вийшла Coca-Cola?
У далекій перспективі торгівля стимулює розвиток, і зростаюча економіка може прийняти в себе звільнених робітників. Експорт зростає, і споживачі стають багатшими завдяки дешевому імпорту; обидві ці речі створюють попит на нових робітників по всій економіці. Втрата робочих місць через торгівлю в Америці радше малá порівняно зі здатністю економіки створювати нові місця. Дослідження, проведені після укладення угоди про NAFTA, дійшли висновку, що з 1990 по 1997 рік у середньому 37 тисяч робочих місць на рік втрачалося через вільну торгівлю з Мексикою, але за той самий період економіка створювала 200 тисяч нових робочих місць на місяць[247]. І знову слова «у тривалій перспективі» стають бездушною фразою, поряд із «втратами переходу» чи «короткотерміновими звільненнями», що надто мінімізують біль і розпач людей.
Чоботарі Мену мали виплатити свою іпотеку в короткі терміни. Сумна реальність полягає в тому, що вони не можуть отримувати вигоду в довготерміновій перспективі. Звільнені робітники часто мають проблеми з навичками й уміннями. (Значно більше робітників витісняються на узбіччя через нові технології, ніж через торгівлю.) Якщо галузь зосереджена на географічному розташуванні, як це часто буває, звільнені робітники можуть спостерігати за тим, як занепадають їхні громади й погіршується життя.
New York Times описав випадок із Ньютон Фоллз, громадою у верхній частині штату Нью-Йорк, що виросла навколо паперової фабрики, відкритої 1894 року. Сто років по тому ця фабрика була закрита, частково через зростання іноземної конкуренції. Тут нічого доброго:
З жовтня — після невдачі відчайдушних спроб врятувати фабрику — Ньютон Фоллз опинилася на краю прірви, ставши ще одним прикладом сумної сільської соціології: вимираюче селище, де жменька людей залишилася як похмуре свідчення того, як зникає їхня громада подібно до іржавого годинника, що відраховує останні секунди[248].
Так, економічні переваги від торгівлі переважують втрати, однак переможці рідко відплачують лузерам. А лузери часто мають серйозні втрати. Яке значення для чоботаря з штату Мен має той факт, що торгівля з В’єтнамом зробить його країну в цілому багатшою? Він збіднів і, мабуть, таким і залишиться. Я отримував і такі електронні повідомлення.
Справді, ми повертаємося до тієї самої дискусії про капіталізм, яку вели на початку цієї книги і потім у розділі 8. Ринки створюють новий, ефективніший порядок, руйнуючи старий. Тут нема нічого приємного, особливо для індивідів і фірм, пристосованих до старого порядку. Міжнародна торгівля робить ринки більшими, конкурентнішими й більш руйнівними. Марк Твен передбачив фундаментальну дилему: «Я весь за прогрес, от тільки не люблю змін».
Марвін Зоніс, міжнародний консультант і професор Школи бізнесу імені Бута при Університеті Чикаго, назвав потенційні вигоди від глобалізації «величезними», особливо для найбідніших із бідних. Він також зазначав: «Глобалізація руйнує все і скрізь. Вона руйнує усталені норми життя — між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми, між чоловіками і жінками, молодими і старими; між начальником і робітником, керівником і підлеглими»[249]. Ми можемо дещо зробити, щоб послабити ці образи. Ми можемо перекваліфікувати чи навіть перемістити робітників. Ми можемо надати допомогу для розвитку тих громад, що втратили від змін в основній галузі. Ми можемо зробити так, щоб наші школи навчали таким знанням і умінням, які зроблять робітників адаптивними до всього, що може вихлюпнути на них економіка. Коротше, ми можемо зробити так, щоб переможці виписували чеки (хоча б і не буквально) лузерам, ділячись із ними принаймні частиною своїх прибутків. Це хороша політика і правильна справа.
Кеннет Шів, професор політології у Єлі, і Метью Слотер, економіст зі Школи бізнесу в Дартмуті, штат Нью-Гемпшир, написали провокативну статтю для Foreign Affairs, стверджуючи, що Сполучені Штати повинні створити «фундаментально прогресивнішу систему федеральних податків» (наприклад, більше оподатковуючи багатіїв) як найкращий спосіб захисту глобалізації від протекціонізму ретроградів. Цікаво, що ці хлопці не належать до лівих радикалів, одягнених у яскраві сорочки: Метт Слотер працював в адміністрації Джорджа В. Буша. Радше вони стверджують, що величезні вигоди для економіки США загалом піддаються ризику тому, що надто багато американців не бачать збільшення своєї зарплатні. Шів і Слотер пояснють:
247
Mary E. Burfisher, Sherman Robinson, and Karen Thierfelder, “The Impact of NAFTA on the United States,”
248
Dan Barry, “A Mill Closes, and a Hamlet Fades to Black,”
249
Marvin Zonis, “Globalization,”