Мері Блер
Ґолді у Страшному парку
А ти віриш у дива? Так? Тоді одного разу до тебе неодмінно прилетить чарівний захисник! Адже ці милі крилаті звірятка завжди приходять на допомогу тим, хто вірить у диво…
Історії про добрих i вірних, сміливих i веселих ферiґардiв чекають маленьких читачів на сторінках цих чудових книжок.
Розділ 1. Єва заблукала в лісі
Одного чудового літнього ранку батьки Єви вирішили разом із донькою поїхати до озера. Тато дівчинки — офіцер поліції містер Джонс — багато працював, тому, коли в нього траплялися вихідні, намагався провести їх із родиною на природі.
Для Єви ця поїздка була особлива, — адже вона обіцяла пригоди. Річ у тім, що зовсім недавно, на її сьомий день народження, батьки подарували їй цуценя. Його назвали Лонні. І ось тепер вони разом із ним їхали в машині і з цікавістю розглядали, що діється за вікном.
— Ура! Приїхали! — зраділа дівчинка, коли автівка зупинилася на березі озера. — Матусю, можна я покажу Лонні нашу галявину?
— Чому б і ні! Але візьми його на повідець. Він уперше на природі й може втекти.
Єва начепила на цуценя нашийник із повідцем і відчинила дверцята машини. Лонні радісно заскавучав і став гасати по галявині. Дівчинка ледь встигала за ним.
Батьки збирали хмиз для багаття, а Єва із цуценям вирушила до струмка. Дівчинці подобалося милуватися прозорою водою, що дзюрчала між камінням, і запускати кораблики з листочків.
Вона йшла знайомою стежкою, Лонні жваво біг попереду. Йому було все цікаво, і він раз по раз завертав у кущі, що росли обабіч стежки. Повідець чіплявся за гілки, заплутувався в них, і Єві весь час доводилося розплутувати його. Нарешті, їй усе це набридло, і вона відстебнула його від нашийника.
— Лонні, ти ж далеко не біжи, а то заблукаєш, — суворо наказала дівчинка цуценяті.
Собача радісно загавкало у відповідь і стрибнуло в чагарникові хащі.
— Лонні, ти куди? Нам в інший бік! — скрикнула Єва й кинулася за ним.
Дівчинка чула віддалік гавкіт свого неслухняного вихованця і, оминувши кущі, бігла на звук. У просвіті між деревами промайнув Лонні, але за мить зник з очей. Дівчинка бігла й бігла, але ніяк не могла наздогнати цуценя. Тепер вона вже не чула і його дзявкотіння.
Озирнувшись, Єва зрозуміла, що не знає, де опинилася.
«Треба просто повернутися назад», — вирішила дівчинка й розвернулася, як їй здавалося, у той бік, звідки прибігла. Але всі дерева були такими однаковими, і вона ніяк не могла вийти на стежку.
Єва зрозуміла, що заблукала, і неабияк злякалася. Вона покликала на допомогу, але ліс відповів їй тільки пташиними голосами.
Єва заплакала.
— Такого прекрасного сонячного дня плакати негоже, — почула раптом дівчинка коло себе дзвінкий голос і підвела очі.
Перед нею на веселкових крильцях пурхало маленьке золотисто-руде лисеня.
— Хто ти? — несміливо спитала Єва.
— Мене звати Ґолді.
— Ти ж лисеня? То чому літаєш, та ще й розмовляєш?
— Я не звичайне лисеня, я — феріґард. Чарівний захисник.
— Так ти мені не примарився? Ти є насправді? — досі не йняла віри своїм очам дівчинка.
Лисеня підлетіло до Єви ближче й лапкою змахнуло сльозинку з її щоки.
— Я справжній, але побачити мене може тільки той, хто вірить у дива. А ти в них, гадаю, віриш.
— Аякже! І ти прилетів, щоб допомогти мені?
— Саме це і є покликанням феріґардів, — поважно відповіло лисеня. — Ну ж бо, ходімо, нам треба якнайшвидше знайти твоє цуценя.
— Лонні? Ти знаєш, де він?
Лисеня поманило Єву лапкою, і дівчинка пішла за ним. Вони бігли крізь густі чагарники, але прямувати за феріґардом було напрочуд легко — гілки самі розступалися перед Євою, відводячи від неї свої колючки.
Уже за кілька хвилин Єва почула неспокійне гавкотіння цуценяти й голоси своїх батьків, які гукали її.
Дівчинка стала прощатися з лисеням. На її очах бриніли сльози.
— О, Ґолді, ти так допоміг мені! А тепер ти… зникнеш? — сумно спитала Єва.
— Я залишуся коло тебе, а твої батьки не зможуть побачити мене, — заспокоїло дівчинку лисеня.
Єва заквапилася до тата й мами. Вона не могла натішитися з того, що Лонні сам знайшов дорогу на галявину. Утім, дівчинка пообіцяла батькам не ходити в ліс сама.
Увечері, коли сім’я повернулася додому, золотисте лисеня все ще залишалося з Євою. Воно літало побіля неї і з цікавістю розглядало все навколо. Будинок нової подруги здався Ґолді таким затишним, що він став прилітати до дівчинки щодня.
Розділ 2. Живе скло