— Отже, команда з порятунку феріґарда в зборі! Рушаємо! Єво, тобі доведеться все розповісти Тоні по дорозі — треба ж бо поспішати.
Друзі шугонули у вікно й полетіли до лиховісного й загадкового Страшного парку.
Розділ 4. Страшний парк
Нічний політ на феріґарді — це одна з найчудовіших пригод, про які лише може мріяти кожна дитина. Звісно, діти були в захваті.
Єва розповіла другу про виставку й міс Гартлесс. Тоні був згоден із Ґолді: треба терміново в усьому розібратися і допомогти.
Нарешті, друзі опинилися коло Страшного парку. Ґолді з острахом перелетів через високу стіну, ніби очікуючи, що будь-якої хвилини пролунає виття сирени. Але навколо панувала німа тиша. Гнітюча, нежива… Не чутно було ні цвіркунів, ні нічних птахів. Не шелестіло листя. Дерева, що темніли внизу, залишалися нерухомими.
— Здається, чутки правдиві, і тут справді немає жодного живого дерева, — прошепотів Ґолді.
У глибині парку стояв будинок. Він був подібний до величезного куба, у центрі якого височіла кругла вежа з куполом.
— Схоже на обсерваторію, — зауважила Єва. — Ми з класом їздили в подібну на екскурсію.
— Треба підлетіти до вікон і зазирнути в будинок, — пошепки сказав Тоні. — Може, ми знайдемо спосіб дістатися всередину.
— Я можу потрапити всередину і крізь стіну, — пожвавішав Ґолді. — Але вас пронести не зможу.
— Одного ми тебе не відпустимо, — прошепотіла Єва.
Ґолді наблизився до одного з вікон. Але було занадто темно, щоб бодай щось розгледіти.
— По-моєму, ми зможемо потрапити в башту. Поглянь он туди. — Закинувши голову, Єва показала друзям на прочинене вікно.
Ґолді метнувся туди й разом із дітьми прослизнув у вузький отвір. Діти опинилися в приміщенні, заставленому ящиками. Феріґард сів на підлогу, і Єва з Тоні злізли з його спини.
— Ґолді, буде краще, якщо ти повернеш нам колишній розмір, — прошепотів Тоні.
— Але ж тоді ви станете помітними, — заперечило лисеня.
— А якщо потрапимо їй до рук? Що тоді? Ми ж будемо геть безпорадними. Нас посадять у клітку, як мишей, — не погодився хлопчик.
Лисеня кивнуло на знак згоди й обсипало дітей іскрами. Вони враз стали такими, як були.
Тоні відшукав кручені сходи, що вели і нагору, і вниз.
— Куди тепер? — ледь чутно прошепотів Тоні. — Ґолді, ти можеш визначити, чи є в будинку феріґард?
— Здається, я відчуваю його. Він поряд, але дуже слабкий, — занепокоїлося лисеня й полетіло вгору.
Діти пішли за ним сходами. Піднявшись на саму гору, друзі опинилися в круглій порожній залі. Лише в самому центрі в повітрі висіла велика скляна куля. Там, згорнувшись клубочком, лежав пес. Хутро на ньому ледь помітно світилося.
Побачивши чарівного захисника, Ґолді кинувся до нього. Діти побігли за ним. Біля кулі друзі зупинилися.
— Здається, він просто спить, — прошепотіла Єва.
— Ох! — скрикнуло лисеня. — Його крила…
Діти простежили очима за лапкою феріґарда й побачили, що за спиною у пса його крила не тріпотіли. Тьмаві, сірі, вони немічно звисали по обидва боки його тіла.
Великий собака, напевно, почув зойк Ґолді й повільно підвів голову. Він втомлено дивився на лисеня, яке пурхало коло скла, і мовчав.
— Привіт, — розгублено привітався малюк, але пес і далі мовчав.
— Може, він тепер і говорити не може, — висловив припущення Тоні.
— Хто ви? Навіщо ви прийшли? — нарешті спитав феріґард хриплим голосом.
— Ми хочемо врятувати тебе й інших тварин, — м’яко мовила Єва, доторкнувшись до скла.
— Забирайтеся звідси! — гаркнув пес. — Мене не треба рятувати.
— Але ти ж феріґард. Міс Гартлесс тримає тебе в полоні і змушує робити дуже погані речі, — повела далі дівчинка.
— Хто вам сказав, що я в полоні? — посміхнувся пес.
— Тоді чому ти тут? — гнівно кинув Ґолді.
— Коли Крістал була зовсім маленька, вона втратила батьків. Про неї дбав рідний дідусь. Але він був суворий, а дівчинці так потрібна була любов. Я став її чарівним захисником. А тепер вона втратила й діда. Маленька залишилася зовсім сама! Як я міг її покинути?
— Якщо тобі так хочеться — залишайся! Але ми не можемо покинути інших, — верескнув спересердя Ґолді. — Ми повинні врятувати Флері.
— Ідіть геть, — знову гаркнув пес. — І хутчіше забери звідси дітей, — звернувся він до лисеняти. — Скоро повернеться Крістал. А вона терпіти не може дітей.
— А як же тварини? Допоможи нам розчаклувати їх, і ми підемо, — попросила Єва.
— Навіщо ти зробив їх скляними? — втрутився Тоні.