Так до центру містечка прибула вже ціла зграйка чарівних захисників.
Побачивши Вчителя, Флаффі попрямував до нього.
— Учителю, — несміливо мовив пес. — Я повернувся.
Великий білий кіт, який грався з учнями, обернувся.
— Ласкаво просимо додому, Флаффі, — озвався він.
— Допоможіть врятувати малюка, — попросив пес, простягаючи лисеня Вчителю.
— Вам обом потрібна допомога, — усміхнувся кіт і змахнув лапами. Враз навколо Флаффі й лисеняти виросла велика рожева куля з хмари. — Відпочиньте, мої любі.
Феріґарди тихенько розлетілися по своїх домівках, а старий пес та малюк Ґолді солодко заснули в чарівній хатці, яка мала повернути їм втрачену силу.
Флаффі не знав, скільки проспав у рожевій кулі — день чи цілу вічність. Коли він прокинувся, йому здалося, що минули роки. Ось тільки летіли вони не вперед, а назад. Бо ж прокинувся він молодим і сильним. Ніби й не з ним трапилося те все. Згадавши пережите, Флаффі аж здригнувся. Нараз він роззирнувся довкола, шукаючи очима Ґолді. Але малюка в кулі не було. Занепокоївшись, пес хутко вилетів назовні.
— Стережись! — прокричав веселий голос, і повз нього пронісся золотистий вихор.
— Ну й бешкетник, цей Ґолді! — усміхнувся Вчитель, підлітаючи до Флаффі. — Щойно одужав, а вже ширяє у хмарах, збиваючи всіх на своєму шляху.
— Це було те лисеня? Як добре, що воно одужало, — з полегшенням зітхнув пес.
— Здається, ти теж тепер нівроку, — обійняв феріґарда кіт. — Я радий, що ти вдома.
Флаффі хотів був розповісти свою історію Учителю, але потім вирішив, що на все свій час.
— Учителю, я наробив чимало лиха. Ви допоможете мені повернути моє добре ім’я?
— Я все зроблю для цього. Хоча ти й сам можеш усе владнати, — доброзичливо засміявся кіт. — Тепер ти знову справжній феріґард, а не його слабка тінь.
— І я допоможу. Можна? — знову мало не врізавшись у пса, підлетів Ґолді.
— Можна. Але ж ні про кого не забудьте! Поверніть їм їхній справжній вигляд. Особливо мене непокоїть Флері. Напевно, вона геть засумувала, — Учитель поквапив феріґардів, і друзі вирушили в дорогу.
Розділ 8. Скляні скульптури ожили
Повернувшись додому того дня, коли Ґолді її врятував, дівчинка розповіла про все Тоні. Дітей дуже непокоїла доля лисеняти. Адже вони не знали, чи врятував його Флаффі. Коли наступного дня друзі пішли в галерею, там усе було так само, як і раніше. Крилата кішечка та інші тварини досі залишалися скляними.
Увечері Єва спробувала покликати Ґолді, але лисеня не з’явилося. А вона так сподівалася на диво!
Наступного ранку Тоні прибіг до Єви й запропонував піти до Страшного парку: що, коли Флаффі повернувся туди.
Діти зайшли в парк. Удень це місце лякало навіть більше, ніж уночі. Адже тепер було видно, що дерева, кущі та квіти на клумбах неживі. Коли повіяв вітерець, в алеях незвично залунали передзвони скляного листя.
— Навіщо ж вона зачаклувала свій парк? — сказав Тоні.
— Може, вона справді збожеволіла? — припустила Єва.
Друзі зайшли до будинку й піднялися у вежу. Єва боялася входити до кімнати, де раніше жив Флаффі. Тоні це зрозумів й увійшов першим.
— Єво, — покликав хлопчик, — заходь, не бійся.
Міс Крістал стояла як укопана там, де її залишили.
— Що ж нам робити? Феріґарди так і не з’явилися, — сумно мовила Єва.
— Може, спробуємо покликати Ґолді? — запропонував Тоні.
— Я вже кликала, але він не прийшов. Здається, феріґарди назавжди зникли. Їх більше ніколи тут не буде, — мало не плачучи, сказала дівчинка.
— Ні, вони не могли полишити звіряток у біді…
— Правильно! — пролунав раптом тоненький голосок Ґолді, і прямо перед дітьми з повітря виникло лисеня. А за ним з’явився і Флаффі, помолоділий, з крилами кольорів веселки, що тріпотіли за спиною.
— Ура! — в один голос закричали друзі й кинулися до феріґардів.
Єва поцілувала Ґолді в пухнасту голівку, а Флаффі погладила по лискучому хутру. Пес радісно завиляв хвостом.
— Здається, нам час сходити до музею! — зробило серйозну пичку лисеня.
— А нам можна з вами? — з надією спитала Єва.
— Звісно, якщо Флаффі не проти, — вигукнув Ґолді й запитально подивився на пса.
Флаффі кивнув. І друзі спустилися до Страшного парку.
— Час повернути цьому місцю колишній вигляд, — прошепотів пес.
Діти й Ґолді завмерли на порозі, а помолоділий феріґард злетів над кроною найближчого дерева. Він обережно торкнувся лапою горішньої гілочки. Дерево глухо брязнуло і… залишилося таким, як і було, — мертвим, скляним.