Раптом вона відчула, як рана на її руці знову запульсувала. Кров уже просочилася крізь імпровізований бинт. Пов’язка, яку наклав Бенні. Можливо, десь годину тому, не могло пройти більше. Горе захопило її раптово, наче дика тварина, що затаїлася непомітно в темному кущі. На її очі навернулися сльози, і вона не могла втриматися. Вона заридала так нестримно, як не плакала за всі останні роки.
Лише коли вона заспокоїлася й витерла сльози рукавом, то зрозуміла, що всі в трамваї дивляться на неї.
— Чого витріщилися? — кинула вона, і люди, які щойно дивилися на неї з жалем, відійшли від неї подалі.
Ось, що ти отримуєш за те, що приходиш вчасно: тобі доводиться чекати. Рат перевів свій погляд з малюнків на стіні на свої нігті. На піджаку він виявив невелику жирну пляму. Він вже занадто довго носив цей сірий костюм; якби він знав, що керівництво захоче його сьогодні бачити, то вдягнув би коричневий, його нещодавно почистили. Принаймні його нігті були чистими.
Рената Грейліх продовжувала стукати по своїй друкарській машинці, наче була сама в кімнаті.
— Доктор Вайс все ще на нараді. Будь ласка, присядьте на хвилинку, — це все, що сказала секретарка, і Рат сів. Він чекав.
Йому здавалося, що він перебуває у приймальні лікаря. Лікаря, котрий поставить якийсь неприємний діагноз, про який ти нічого не знаєш, окрім того, що він точно буде неприємним. Коли його викликало керівництво, зазвичай це стосувалося якихось неприємностей. Навіть якщо Рат при всьому своєму бажанні не міг пригадати, щоб він порушував будь-які правила служби за останні кілька тижнів. Він повернувся на службу лише тиждень тому після двох тижнів літніх канікул — він провів кілька днів у Кельні та тиждень на Балтійському морі із Шарлі. Він би залюбки позбувся обох подорожей.
Телефон задзвонив, і Рената Грейліх підняла слухавку.
— Так, докторе, — сказала вона, цілеспрямовано потягнувшись за текою на своєму столі. Не сказавши більше ані слова, вона зникла за м’якими дверима.
Рат глянув услід секретарці й схопив із столика газету, тепер він нарешті відчув себе так, ніби справді відвідує лікаря. Він мляво гортав сторінки про велику політику, суперечки про відшкодування збитків, заходи жорсткої економії, аж поки не застряг на заголовку в місцевому розділі:
Нічне переслідування злочинців у «КаДеВе».
Підліток-злодій загинув.
Випадок, який Геннат розглянув у конференц-залі сьогодні вранці: двох викрадачів коштовностей спіймали на гарячому в «Універмазі Заходу» на вихідних, один спробував свої сили в лазінні по фасаду і заплатив за свою безрозсудність життям. Це був молодий хлопець, не більше шістнадцяти чи сімнадцяти років, вони ще не визначили його особу. Його спільник втік із частиною награбованого.
Судячи з того, що було описано у статті, здавалося, ніби поліція полювала на хлопця до смерті. А про те, що дозволяти себе замкнути в універмазі, щоб потім розчистити там вітрини ювелірних виробів, було не зовсім законно, — про це в газеті не було сказано ані слова.