Двері у Святая святих знову відчинилися, але вийшов не Грейліх, а поліціянт, який наче зійшов прямо зі сторінок книжки з картинками: з ківером{6} під пахвою та у синій формі, яка була щойно випрасувана й бездоганно чиста, без єдиного ворсу. Цей чоловік, очевидно, знав, як протистояти віцепрезиденту поліції. Рат поклав газету на жирну пляму на своєму костюмі. Поліціянт привітав його кивком.
— Який там настрій? — запитав Рат.
— Ось такий, — поліціянт вказав на газету. — Ви читали новини про вихідні?
— Так, я в курсі справи.
— Тоді ви можете приблизно уявити настрій доктора Вайса, — поліцейський знизав плечима, ніби був зобов’язаний дати пояснення. — Я керував цією злощасною операцією в «КаДеВе» позаминулої ночі, — сказав він.
— Погано! — вигукнув Рат.
— Погано — це навіть не те слово. Це був кошмар.
— Повірте мені, я знаю, що ви відчуваєте. Моя порада: не сприймайте це занадто близько до серця, це не ваша вина, такі речі іноді трапляються в поліції.
— Звучить добре, як ви це кажете. Але я все одно маю звернутися до відділу вбивств, — поліцейський вдягнув свій ківер. — Для чого вас викликали?
— Якби я знав, — відповів Рат.
Синій мундир коротко віддав честь, щоб попрощатися.
— Все буде не так вже й погано, — сказав він і зник у коридорі.
Невдовзі після цього у приймальні знову з’явилася Рената Грейліх і запросила Рата до кабінету. За столом сидів заступник начальника поліції і щось записував у свій блокнот. З його обличчя було важко сказати, про що саме піде мова.
— Пане комісаре, будь ласка, сідайте, — сказав він, не підіймаючи голови.
Рат сів і подивився у вікно, поки Вайс спокійно закінчував свої записи. Надворі блищав на сонці будівельний кран біля Александерхауза, підіймаючи у повітря цілу в’язку залізної арматури. Нарешті Вайс закрив блокнот і подивився на Рата крізь товсті окуляри. «Наче старший викладач дивиться на мене на іспиті, перед тим як поставити своє перше запитання», — подумав Рат.
— Пане комісаре, у вас є брат у Сполучених Штатах, чи не так?
Рат очікував будь-які питання, окрім цього.
— Пробачте, пане віцепрезиденте?
— Якщо моя інформація правильна, ваш брат Северін Рат живе в Америці...
— Так, все правильно, але...
— І ви бували у нього раніше...
Звідки Вайс узяв цю інформацію? Ніхто не знав про ту подорож, навіть Енгельберт Рат, його батько, керівник кримінального відділу, від якого мало що можна було приховати. Навесні 1923 року Гереон три місяці пробув у США, шукаючи брата. Батьки думали, що він проводить семестр за кордоном у Празі, — завдяки листам, які звідти надсилав Пауль.
— Ви на диво добре поінформовані, — сказав Рат, відновивши контроль над собою та своєю мовою.
— Це частина моєї роботи, — відповів Вайс, і це прозвучало без жодного натяку на іронію. — Пане комісаре, ви чули про Бюро розслідувань?
— Це американська федеральна поліція...
Вайс, здавалося, був задоволений відповіддю Рата. Він кивнув і відкрив свій тонкий портфель.
— Я маю для вас доручення, пане комісаре, — нарешті сказав він. — Спеціальне завдання, де знання звичаїв США, безперечно, може бути перевагою. Наскільки хорошою є ваша англійська?
Рат знизав плечима.
— Досить хорошою, я думаю. У будь-якому разі американці розуміли мене, а я зрозумів їх.
До чого, хай йому грець, хилить віцепрезидент?
Вайс штовхнув теку через стіл.
— Це прийшло телеграфом декілька днів тому, — сказав він. Рат проглянув першу сторінку: Авраам Ґольдштайн, місце народження: Бруклін, Нью-Йорк. Особисте досьє.
— Наші американські колеги телеграфували нам це, — вів далі Вайс, — бо вони хочуть попередити нас про цю людину. Бюро вважає, що він є членом нью-йоркського бандитського синдикату.
— Чудово. А нам що до цього?
Вайс підняв брову, перш ніж відповісти.
— Авраам Ґольдштайн на прізвисько Красень Ейб прямує до Берліна. Минулої ночі він пройшов митну службу в Бремергафені{7}.
— Якщо він такий поганий хлопець, чому американці так просто дозволяють йому виїхати з країни?
— Бо у них немає причин для арешту. Цей чоловік — наче чистий аркуш. У молодості Ґольдштайн був кілька разів на обліку за крадіжки, пошкодження майна, нанесення тілесних ушкоджень, але відтоді нічого, немає навіть незаконного паркування. Кілька нерозкритих смертей у гангстерському середовищі повинні бути на руках Ґольдштайна; його колеги вважають, що він — вбивця, який вбиває від імені італійських та єврейських бандитських синдикатів. І працює настільки добре, що не залишає жодних слідів. Безперечним є те, що він має контакти з впливовими людьми з кримінального світу. Але за таке не садять.