— Ґольдштайн — єврей?
— Саме так, — Вайс не здригнувся. Ніби цей факт не мав значення. Але, звісно, це було не так. Єврейський гангстер у Берліні, одна ця новина сама по собі налила води на млин антисемітів. Навіть повідомлення про шахрайство братів Склареків у багатьох газетах характеризувались явно антисемітським підтекстом. Рат раптом зрозумів, чому Вайс зробив цю справу першочерговим завданням.
— Що планує Ґольдштайн у Берліні? — запитав він. — Є якісь підказки?
— Жодних, — похитав головою Вайс. — Ми не маємо ані найменшого поняття. Єдине, що є певним, це те, що він прийде сюди, — віцепрезидент знизав плечима, майже вибачливо. — У Ґольдштайна туристична віза. Можливо, він справді відвідає лише Зимовий сад і Палац спорту чи з головою пірне в нічне життя, як інші туристи, які приїжджають сюди, бо у нас все дуже дешево. Все можливо.
— А яку роботу він може виконувати в Берліні? Збирається усунути якусь людину, яка створює проблеми для нью-йоркців?
Вайт скептично скривився і знизав плечима.
— Є лише слабкі зв’язки між місцевим криміналітетом та американськими гангстерськими синдикатами. Здебільшого це контрабанда наркотиків та алкоголю. Я не вірю, що війна американських банд досягне Європи.
— Ми не зовсім живемо у мирі, якщо згадати останні декілька тижнів, — сказав Рат. — Можливо, хтось із наших великих хлопців покликав Ґольдштайна. Тому що у нього є робота для нього...
— У місті насправді відчувається певна нервозність, — сказав Вайс, — Клуби перснів{8} знають про це. Ще до того, як Бюро відправило нам це повідомлення, наші інформатори повідомляли від бандитів чутки про те, що в місті очікують прибуття якогось американця.
— І що ми тепер будемо робити з цим чоловіком? Якщо американці не можуть його заарештувати, що ми можемо зробити?
— Ми стежимо за Ґольдштайном. Цілодобово. І робимо це так, щоб він помітив. Цей чоловік повинен знати, що він перебуває під наглядом і що він не може зробити жодного кроку без відома поліції. Якщо він справді приїжджає до Берліна, щоб когось убити, ми повинні показати йому, що йому краще одразу повертатися додому. З порожніми руками.
— При всій повазі, пане віцепрезиденте, хіба це не завдання для відділу розшуку?
— Я точно не збираюся обговорювати з вами чиїсь обов’язки, — раптом голос Вайса пролунав різко й грубо, як у дворі казарми, це був голос, який не терпить жодних заперечень. Можна було сказати, що цей чоловік служив на війні офіцером. — Як ви самі щойно зазначили, — продовжив він, — це робиться для того, щоб запобігти вбивству. Я вважаю, що лише це повинно пояснити вам важливість цього завдання.
Рат кивнув, наче школяр.
— Ви будете керувати цією операцією. Оберіть кількох людей і вирушайте. Ґольдштайн забронював люкс у готелі «Ексельсіор». Ви там усе знаєте, чи не так?
Рат деякий час жив у «Ексельсіорі», коли приїхав до Берліна добрих два роки тому. Правда, не в люксі, а в одномісному номері найдешевшої категорії. Вайс, здається, також зібрав про це інформацію.
— І що мені робити? Забрати Ґольдштайна з вокзалу з букетом квітів?
Вайс не поворухнувся.
— Для мене не має значення, чи зустрінете ви його на пероні чи в готелі. Але від самого початку ви маєте чітко дати зрозуміти цьому чоловіку, що він повинен поводитися у нас в гостях належним чином. Він повинен...
Задзвонив телефон. Вайс зняв слухавку.
— Так, у чому справа? — сказав він сердито.
Рат не був упевнений, що зустріч вже закінчилася; він залишився сидіти на своєму місці.
Вайс зробив серйозне обличчя, коли слухав телефон.
— Я виїду сам, — сказав він нарешті. — Нехай приїде машина і повідомить Гайманнсбергу.
Він поклав слухавку.
— Гадаю, ми все вирішили, пане комісаре, — сказав він Рату. — Беріться до роботи, а завтра особисто доповісте мені, як усе проходить. Я мушу їхати. В університет.
Насправді Вайс, мабуть, не хотів більше нічого говорити, але тоді він побачив запитальний вираз обличчя Рата.
— Студентські заворушення, — сказав він. — Директор звернувся по допомогу до поліції.
Які ж ці німці кумедні. Скрізь хотіли бачити його паспорт. На кораблі, в порту, в потязі. А тепер ще й у готелі. Він спостерігав, як працівник рецепції уважно записує його ім’я, адресу та номер паспорта у велику реєстраційну книгу, оббиту чорною шкірою.