Службовець залишався непохитним.
— Так завжди й буває у відділі «А», хіба ні?
Рат сподівався, що насправді все не так драматично, як він собі уявляв, але він не був в цьому впевнений. Всю цю коротку ніч він не спав. Невідомість гризла його нерви. Що Торнов та його люди зробили із Шарлі? Він хотів притиснути його до стінки. Торнов ніс відповідальність принаймні за два вбивства, ймовірно, їх було більше. Минулої ночі він обговорював свої теорії з Марлоу. Про те, що деякі поліцейські, очевидно, були зацікавлені в розпалюванні війни в кримінальному світі між «Північними піратами» та «Бероліною». І що деякі з них навіть не цуралися вбивства. Вбивств у множині. В яких вони планували звинуватити зловісного американського гангстера, який в цей момент бродив містом і на якого вже полювала преса. Оскільки Штефан Фінк дозволив себе у це втягнути.
Ще не було дев’ятої, коли Рат прийшов до свого кабінету; він був першим. Хай чорти б вхопили того службовця з відділу реєстрації. Хотілося сподіватися, що він скоро вийде на власника машини. Його єдина зачіпка.
У якийсь момент з’явилася Еріка Фосс, а це означало, що була рівно дев’ята година, а трохи пізніше на роботу прийшов і Ґреф. Рат не міг зосередитися, він привітався, але на цьому все. Ґреф сприйняв це як типовий ранковий настрій понеділка і не став копати глибше. Рат наче сидів на розпеченому вугіллі, йому потрібен був власник автомобіля, він мав щось зробити. Чому відділ реєстрації так довго випробовував його терпіння?
— А де наш колега? — обережно запитав Ґреф.
— Боюся, він сьогодні не прийде.
— Захворів?
Рат не відповів, і Ґреф вирішив повернутися до своєї роботи — обдзвонювати магазини, де продавали «Кемел». Безрадісним голосом.
А потім двері в приймальню відчинилися, і Рат застиг на місці, не в змозі повірити власним очам.
На порозі стояв Себастьян Торнов, усміхаючись, ніби нічого не сталося.
— Всім доброго ранку, — сказав він, і Еріка Фосс привіталася у відповідь.
Рат міг власними руками задушити секретарку, яка знову відверто обожнювала новачка. І навіть дружнє колегіальне привітання Ґрефа викликало у нього відразу.
Сам Рат лише гаркнув щось незрозуміле собі під ніс. Йому знадобилася хвилина, щоб впоратися із шоком. Або принаймні відштовхнути його настільки, щоб мати сили нормально реагувати.
Торнов повісив капелюх і пальто й сів за свій стіл.
— Гарні вихідні? — мовив він. — Тоді за роботу.
— Чого ви хочете? — запитав Рат.
— Ну, магазини, що продають «Кемел», — сказав Торнов, вказуючи на Ґрефа. — Колега вже почав їх перевіряти.
— Колега може зробити це сам, — заявив Рат, — а ви підете зі мною!
— Куди?
— Йдіть!
Голос Рата звучав так агресивно, що Ґреф аж смикнувся за своїм столом. Навіть Фосс виглядала наляканою, що для неї було рідкістю. Здавалося, обидва були вражені наслідками, які отримує колега за запізнення на десять хвилин.
Рат витягнув Торнова, який крокував за ним не досить швидко, за двері.
— Що сталося? — запитав той.
— Не тут, — прогарчав Рат. Кілька колег йшли по коридору.
— До речі, ми перейшли на ти, пам’ятаєш?
— Стули пельку.
Рат затягнув Торнова в туалет і зачинив двері.
Вони були там самі.
Він схопив Торнова за комір і кинув його на кахляну підлогу.
— Де вона???
Торнов намагався відновити своє дихання.
— Хвилинку, — сказав він, — хіба ми не повинні вирішити це питання як цивілізовані люди?
— Що цивілізованого у викраденні жінки?
— Ти зараз же мене відпустиш, інакше більше ніколи її не побачиш. — Торнов сказав це спокійно, але так різко, що Рата наскрізь пробрало холодом. Раптом він зрозумів, хто кого тут тримає. І хто був повним ідіотом. Він відпустив Торнова.
— Де вона? — знову запитав він, намагаючись звучати якомога спокійніше.
— Твоє занепокоєння підказує мені, що ми вчора вчинили правильно.
— Хто ці «ми»?
— Пробач, але це не твоє діло.
— Де, в біса, вона зараз?
— І це теж тебе не стосується. Вона зараз — як це кажуть? — в залежності від обставин, — Торнов поправив комір сорочки й краватку. — Все, що тобі потрібно знати, це таке: ти знову побачиш її в безпеці, якщо зробиш для нас одну роботу.
— Що це за робота? Ти хочеш, щоб я теж когось вбив? Це ж те, чим ви займаєтеся, чи не так?
— Все дуже просто. Ти забудеш про мене усе, що дізнався — або думаєш, що дізнався. Тобі все одно ніхто не повірить. Крім того, це важлива частина, тому слухай уважно! Тоді ти подбаєш про те, щоб Авраама Ґольдштайна нарешті заарештували і висунули йому звинувачення. У вбивствах Г’юго Ленца, Рудольфа Гьоллера, Герхарда Кубіцькі та Йохена Кушке. О, так, і Ебергарда Каллвайта, я майже забув про нього.