Нарешті він сів за стіл зі склянкою і пляшкою коньяку й замислився на тим, як зараз почувається Шарлі. Її вже відпустили? Це Торнов навмисне змушує його так довго чекати? Чи йому спершу довелося поговорити зі своїми спільниками, перед тим як відпустити Шарлі? Так багато питань гуло в його голові, ця невизначеність зводила його з розуму. Єдине, що він знав напевно, це те, що без великої кількості коньяку він ніяк не зможе сьогодні заснути. Він усе ще насолоджувався першим ковтком, потім повністю перехилив всю склянку — зрештою, тут не йшлося про насолоду чи культуру пиття.
Собака згорнулася калачиком і дивилася на нього сонними очима.
— За твоє здоров’я, Кірі, — сказав Рат, піднімаючи другу склянку. У якийсь момент, після того як випив половину пляшки коньяку, він справді задрімав. Він прокинувся від заплутаних снів і відчув, як у нього болять вилиці, адже тверда деревина столу тиснула на праву сторону його обличчя. Якусь мить він не знав, де перебуває, а потім все згадав і рвучко підвівся, що також вивело Кірі з її легкого собачого сну.
Кухонний годинник показував без чотирьох хвилин шосту. Рат встав.
Ліжко, звичайно, було порожнє.
«Трохи терпіння, — рекомендував йому Торнов. — Тобі нічого іншого не залишається, як просто чекати».
Рату вже було достатньо чекання, йому потрібно було щось робити. Після миття обличчя, швидкого гоління, чашки чорної кави, останнього ковтку коньяку та двох сигарет він схопив свій капелюх та ключі від машини, прив’язав собаку до повідця і вийшов з квартири.
Машин на дорогах було ще небагато, тож він встиг дістатися від Моабіту до Лойтенерштрасе за рекордно короткий час. Нагорі у квартирі, що розмістилася під дахом, вже горіло світло, повсякденне життя там, здавалося, йшло за звичайним графіком, а план на цей час доби був наступним: кандидат в інспектори Себастьян Торнов збирається на службу.
Рат залишив Кірі в машині й піднявся сходами на дах. Коли він відчинив двері, Торнов ще зав’язував свою краватку, але в іншому він виглядав таким само охайним, як і завжди.
— Це ти? — сказав він, проте не виглядав надто здивованим. Він охоче поступився місцем, коли Рат проштовхнувся повз нього на горище. Торнов зачинив двері, підійшов до дзеркала в своєму гардеробі й спокійно зав’язав краватку. Рат закинув ранкову газету, яку підібрав дорогою, на гардероб. «Фоссіше». Він уже вивчив її розворот.
— І що мені тепер робити? — запитав Торнов, поправляючи вузол краватки. Це був ідеальний вузол.
— У ній повідомляють, що вчора поліція затримала сумнозвісного Авраама Ґольдштайна, якого тепер звинувачують у багатьох вбивствах, — сказав Рат.
— Ледь не забув: я був там.
— Тим часом у мене склалося враження, що мені це все тільки наснилося. Як тоді твоя частина нашої угоди? Де Шарлі?
Торнов знизав плечима.
— У будь-якому разі її тут немає, якщо ти натякаєш на це, — він усміхнувся, але для Рата ця посмішка тепер була просто насмішкою, провокаційною насмішкою.
— Мені від цього зовсім не смішно і не весело, — сказав він. — Досі я грав за твоїми правилами; якщо я дізнаюся, що з нею щось трапилося або що ти мене обдурив, я вдамся до інших засобів!
— До яких саме засобів? Ти збираєшся погрожувати мені Йоганном Марлоу і твоїми друзями-гангстерами? Повір мені, вони теж скоро погано закінчать!
Рат завмер. Звідки Торнов знав про його зв’язок з Марлоу? Невже це Рудий Г’юго розпатякав?
— Не змінюй теми, — мовив він, — скажи мені, де вона і чому ти її досі тримаєш?
— Ми більше її не тримаємо, — обурився Торнов. — Вона вільна сьогодні з п’ятої години ранку. Я сказав тобі бути терплячим, — він із жалістю подивився на Рата. — Невже вона ще не зв’язалася з тобою?
— Її ще немає вдома, це все, що я знаю.
— Звичайно, ми не відвозили її до вхідних дверей. Вона повинна сама знайти дорогу до наступної автобусної зупинки.
— Де вона? Де ви її залишили?
— Що значить залишили? Я так розумію, що її повіз водій.
Це було щось неймовірне, Торнов усе ще посміхався.
— Куди?
Рат відчував, як його гнів дедалі лютіше чинить опір путам, які він наклав на себе.