Рат кивнув. Торнов простягнув йому пляшку.
— Хочеш ковток?
— Ні, дякую, — похитав головою Рат. — Ти ж знаєш, спочатку робота... Я краще викурю цигарку.
Він дістав з портсигара сигарету, запалив її і сів поруч з Торновим.
— Звідси відкривається чудовий краєвид, — сказав він, пускаючи слабкий сигаретний дим у нічне небо.
— Але ти тут не через це.
— Ні, — Рат глянув на Торнова, але той дивився кудись удалечінь. — Сьогодні той день, коли «Білу руку» буде розгромлено. Зараз по всьому місту арештовують твоїх людей. Ти один із них. Крім того, тебе звинувачують у вбивстві Йохена Кушке...
— Кушке, цього ідіота...
— ...та в співучасті у вбивствах Ебергарда Каллвайта, Г’юго Ленца, Рудольфа Гьоллера та Герхарда Кубіцькі.
— Я не маю ніякого відношення до смерті Кубіцькі. Це була дурна ідея Кушке. Так само, як він зіштовхнув того бідного хлопчика в «КаДеВе» без жодної на те причини.
— Кушке сам був у СА. Тоді навіщо він зарізав Кубіцькі, який також був членом СА?
— Я теж запитав його про це. Нібито для того, щоб підставити Ґольдштайна, але насправді, ймовірно, у нього були інші причини. Для Кушке всі чоловіки із СА, які не йшли за його героєм Штеннесом, були просто купкою геїв. Принаймні так він намагався мені це пояснити, — Торнов подивився на Рата. — Той факт, що він був у СА, мав бути для мене попередженням. Взяти цього хлопця в «Білу руку» було найбільшою помилкою в моєму житті.
— Але він був достатньо корисний своєю грубою силою, чи не так? Для вбивства Г’юго Ленца, наприклад. Хіба б ти зміг зв’язатися з Рудим Г’юго без допомоги Кушке? Тож це він робив всю чорну роботу, чи не так? Він також застрелив Руді Гьоллера?
Торнов знизав плечима.
— Кого зараз це хвилює? Я просто подумав, що ми з Кушке станемо хорошою командою.
— Але цього не сталося.
— Поки він просто робив те, що йому казали, все працювало. Але коли він почав думати самостійно, почалися катастрофи. Крім того, цей хлопець був садистом. Я мав це передбачити, це була моя провина.
— А я думав, що садизм — це начебто основна вимога для вашого загону. Ви вбиваєте людей. Просто так.
— Ми позбуваємося злочинців, це зовсім інше! І не має нічого спільного із садизмом!
— Ви не вбили Ґольдштайна. Чому?
— Можливо, ми хотіли трохи сколихнути громадськість. Показати їм, наскільки це небезпечно, коли чоловік, який є відомим гангстером, може без жодного нагляду пересуватися Берліном. І що закони, які дозволяють подібне, потрібно змінити.
— Він не був без нагляду. Лише завдяки вашій безцінній допомозі він утік від нашого спостереження.
— Ми весь час тримали його у полі зору. «Біла рука» не така дурна, як інспектор Рат.
— За винятком Кушке. Він мав лише стежити за Ґольдштайном, але не вбивати при цьому людину із СА, чи не так?
— Він був незадоволений тим, що гангстер поводився, як бойскаут. Тож він трохи допоміг. Щоб уявлення жителів Берліна про цього єврейського гангстера було правильним.
— Цей єврейський гангстер буде повністю реабілітований за кілька днів, що стосується звинувачень у вбивствах в Берліні. Також у пресі.
Торнов подивився Рату в очі, наче міг у них щось прочитати.
— Він у цьому замішаний, чи не так? — На Торнова наче зійшло раптове осяяння. — Ґольдштайн причетний до цієї змови проти «Білої руки»!
— Змова — неправильний термін. Кримінальне провадження краще сюди підходить. І тут він справді відіграє важливу роль. Тому що він не скоював усіх тих вбивств, які ви, хлопці, намагалися на нього повісити.
Рат подумав про Сімона Тайтельбаума, свідка захисту у справі Ґольдштайна. Старий єврей мав вагомі причини зберігати своє ім’я та адресу в таємниці: боявся депортації. Тайтельбаум перебував у Німеччині нелегально. Лише після того як Геннат влаштував усе так, щоб Сімон Тайтельбаум отримав німецьке громадянство, він погодився повторити у суді ті свідчення, які він анонімно дав Рату.
— В тому, що ти працюєш із гангстерами, немає нічого нового, — сказав Торнов. — Але в цьому замішаний ще й Геннат! Це ж Будду я щойно бачив унизу, чи не так? — Торнов указав пивною пляшкою на Лойтенерштрасе.
Рат похитав головою.
— Я досі не можу повірити, що ти можеш так просто зарізати людину.
— Це було непросто, у тебе склалося неправильне враження. Але цього не можна було уникнути, — він подивився на Рата. — Повір, я не завжди був таким холоднокровним. Навчився цього з часом. З’являється маленька крижана броня навколо серця, яка допомагає, знаєш, така броня, як після крижаного дощу, — він замовк і подивився вдалечінь, на західний обрій, де ще можна було побачити останні промені денного світла, перш ніж небом повністю заволодіє ніч. — День крижаного дощу, — продовжив він, — це був день, коли ми знайшли Луїзу на тих луках. Там у траві лежала лише її фізична оболонка, а та людина, якою вона була вранці того ж дня, назавжди зникла. Того дня моє серце завмерло.