Лялька трохи нахилила свій тулуб вперед, і в кінчиках пальців Алекс защипало так, наче їх вдарило електричним струмом.
— Проходьте, пані, — сказала лялька з угорським акцентом у дусі оперети, — тільки не соромтеся!
— Скажи, ти що здурів? Хочеш, щоб у мене був серцевий напад? — Алекс вдарила його у білосніжну сорочку.
— Не лякайтеся, будь ласка! — Бенні вклонився і, знявши циліндр, махнув їй через двері, наче торговець на ярмарку, який кокетує зі своєю публікою. — Заходьте, моя пані! І не бійтеся цін. Купуйте у нас усе, що тільки бачите, за справжню безцінь!
— Ти справжній дивак, — сказала Алекс, проте тепер їй довелося посміхнутися. — Ти виглядаєш як директор цирку під час репетиції!
Проте вона одразу пошкодувала про свої слова, побачивши його вираз обличчя. Він очікував здивування, захоплення, оплесків — принаймні ніяких жартів на свою адресу.
— Я подумав, що поки ми тут, треба гарно одягнутися, — пробурмотів Бенні, намагаючись не виказувати свого розчарування.
— Виглядає збіса елегантно, — швидко сказала Алекс. — Ніколи не бачила тебе у чомусь подібному.
— Як тобі? У житті таким, як ми, щось подібне не світить. А я все одно це ношу! — Бенні відкрив полотняну сумку. — Я теж купив тобі дещо із жіночого одягу, — сказав він, дістаючи червону шовкову сукню. — Як вона тобі?
— Нам слід зупинитися на коштовностях, — сказала Алекс, — Каллі не зможе продати одяг.
— Тільки приміряй, — він помахав червоним шовком.
— Зараз?
— Це вечірня сукня, а зараз якраз вечір.
Бенні простягнув плаття, і Алекс подивилася на темно-червону тканину, що переливалася.
— Хіба це не занадто... стильно?
— Питання в тому, чи тобі воно подобається.
Тканина була приємною на дотик, коли огорнула її руку. Алекс приклала до себе сукню й подивилася в одне з дзеркал, що висіли на колонах. У будь-якому разі розмір сукні був відповідним, і їй це теж сподобалося. Вона й подумати не могла, що у Бенні може бути стільки талантів. Він ніколи не купував нічого з одягу, навіть найменшу річ, навіть за ті гроші, які Каллі дав їм минулого разу і на які можна було б купити з пів дюжини нових костюмів. І йому знадобилося кілька днів, щоб зрозуміти, що вона купила собі нове пальто.
Бенні мовчки спостерігав за нею. Він дістав із внутрішньої кишені срібний портсигар й витяг пальцем одну сигарету. «Манолі», марка за шість пфенігів. Насправді він не виглядав смішним у цьому гарному прикиді, подумала вона, це було просто незвично, адже вона завжди бачила його лише у грубих полотняних штанях та потертій шкіряній куртці.
— Хочеш одну? — запитав він, простягаючи портсигар, але Алекс похитала головою.
— Лише одну затяжку, — сказала вона.
Бенні запалив сигарету й одразу передав її далі.
Алекс зробила дві глибокі затяжки і повернула її.
— Виглядає гарно, — сказав він, витягаючи з кишені рукавички та маленький капелюшок. — Тобі варто одягнутися.
Алекс вагалася лише пів секунди, потім забрала речі за колону і переодягнулася там. Сукня справді сиділа, наче на неї зшита. Вона натягнула рукавички й одягла капелюшок. Її серце шалено калатало, вона ніколи не носила нічого настільки гарного. У сукні вона почувалася добре і водночас невпевнено, це було дивне відчуття. Це було схоже на Бенні; вона справді могла б обійтися без того дурного зауваження, яке зробила раніше.
— Та-та-ра-та, — засурмила вона й представила себе.
Коли вона помітила здивування на обличчі Бенні, їй одразу стало легше. Хлопець, який зазвичай ніколи не замовкав, не сказав жодного слова, лише мовчки підійшов і роздивився її з ніг до голови. Вона знала, що він був вражений. Якими граціозними були його рухи в цьому одязі, особливо зараз, коли він злегка вклонився їй.
— Потанцюєш зі мною? — запитав він.
— А ти десь чуєш музику? — засміялася Алекс.
— Так, — сказав він, узявши її праву руку й обхопивши ліве плече, — а ти не чуєш?
Він почав наспівувати одну мелодію, повільно гойдаючи Алекс туди-сюди в такті три-чотири.
— Я взагалі не вмію танцювати.
— Залиш це мені.
А потім він почав кружляти, ведучи за собою Алекс. Його хватка була міцною, вона повністю віддалася його рухам та ритму його пісні, і це справді пішло само собою. Повз них проносилися гордовиті скоморохи з вітрин, полиці та вішаки з одягом, різнокольорові вогники, що спалахували у вікнах від роси, і коли вони знову зупинилися, Алекс побачила, що вони дотанцювали до половини поверху. Вона відчувала невелике запаморочення та задишку, але насправді вона почувалася дуже добре.