— Де ти цього навчився? — запитала вона. Бенні не переставав дивувати її, цей худий хлопець із дитячим обличчям, яке іноді здавалося настільки дорослим і серйозним, що лякало її.
— В інтернаті кухонні покоївки танцювали одна з одною, і коли черниці не бачили, вони навчили й мене. Тобі подобається танцювати?
Алекс кивнула, і Бенні знову схопив її, закрутив і цього разу затанцював в іншу сторону. Алекс була щасливою. Якби її батько знав, що їй подобаються такі буржуазні дрібниці, як віденські вальси, він, мабуть, прокляв би свою норовливу дочку ще більше, ніж він це вже зробив.
Коли вони повернулися до тютюнової крамниці, їй довелося якийсь час триматися за нього, адже вона не могла стояти самостійно.
— Чудово, — сказала вона, все ще задихаючись, — нам слід було зробити це раніше. Мені не вистачає практики.
— Можливо, нам якось варто піти на танці. Я маю на увазі у справді гарний танцювальний клуб, що на Курфюрстендамм...
— Якщо там з’являться двоє таких, як ми, вони нас одразу викинуть! — засміялася Алекс.
— Ми просто повинні бути правильно вдягненими. Як зараз, — Бенні зробив паузу, наче йому було важко вимовити наступне речення, ніби слова повинні були подолати кілька перешкод. — Ти прекрасна, Алекс, — нарешті сказав він, і здавалося, що він вже давно хотів це сказати. Кінчики його пальців торкнулися її щоки, й Алекс здригнулася від несподіваної та незнайомої ласки. Але він, здається, не помітив цього. Він заплющив очі й наблизився до її обличчя. Лише коли його губи торкнулися її губ, вона відреагувала. Алекс відштовхнула його ніжно, але твердо.
— Бенні! Так не піде, — сказала вона.
— Чому ні? — він дивився на неї і, здавалося, не розумів. Проте хотів зрозуміти.
— Я не знаю. Тобі лише п’ятнадцять. — Хай йому грець, Алекс, будь з ним добрішою! — Не зрозумій мене неправильно, ти мені подобаєшся. Ти мій друг.
— Тоді чому я не можу тебе поцілувати?
Він мав такий зухвалий і сумний вигляд, що вона не втрималася, обійняла його і погладила по голові.
— Ти мені подобаєшся, Бенні. Але... зараз це неможливо. Просто зараз. У нас є чим зайнятися.
— Правильно, — сказав він. — Припинімо цю нісенітницю.
Він відпустив її і розпакував другий полотняний мішок, у який запхав свій старий одяг. Вона бачила, що завдала йому болю. Сьогодні вдруге, і цього разу глибше, набагато глибше, ніж першого разу. Але він не хотів цього показувати, і вона дозволила йому подумати, що не бачить цього. У всякому разі зачарований настрій зник. Вони щойно пливли над підлогою універмагу, а тепер у вечірньому вбранні були схожі на двох дітей, які таємно нишпорили в батьківській шафі. Принаймні так думала Алекс, і так вона відчувала. Бенні, здавалося, відчував те саме. Він поспішав перебратися в старий одяг, і Алекс теж повернулася до колони, де вона залишила свій одяг, і переодяглася.
Бенні вже закинув сумку на плече й чекав на неї.
— А тепер приступимо до роботи, — сказав він, простягаючи їй другу сумку.
Не кажучи більше ані слова, вони вирушили за своїм маршрутом.
Ювелірний відділ також містився на першому поверсі. Скло вітрин мерехтіло в напівтемряві, коли вони входили до зали. Алекс відчула, як її напруга знову наростає. Звичайно, найцінніші речі зберігалися в сейфі, а в торгових залах виставляли лише їхні копії. Ось чому Алекс та Бенні завжди ігнорували розкішні прикраси і натомість пакували прості речі, які гарантовано були справжніми: непомітні кільця, браслети та сережки, але передусім годинники, багато годинників, позолочені кишенькові годинники й гарні наручні годинники. Каллі завжди платив хороші гроші за годинники.
Бенні зняв свою шкіряну куртку й обмотав її навколо руки.
— Алекс, — сказав він, — я обіцяю тобі, що через два-три роки мені більше нічого подібного не знадобиться, тоді я буду носити гарні костюми цілий день, їздитиму на машині й житиму в шикарному будинку з прислугою та всім іншим. А потім я знову запитаю, чи хочеш ти піти зі мною танцювати.
Вона подивилася на нього, він зробив рішуче обличчя. Перш ніж вона встигла відповісти, він вдарив, і скло розбилося. Цей звук завжди здавався Алекс таким гучним, наче все місто ось-ось підскочить з ліжка, але нічого такого не сталося.
Проте вони спішили і, не сказавши жодного слова, просто займалися своєю справою. Алекс почала діставати з розбитої вітрини годинники й запихати їх до кишені, а Бенні витрусив уламки з куртки й приготував лікоть до наступної вітрини. Звук другої розбитої вітрини Алекс вже не здався таким гучним. Вона стежила за тим, щоб не запхати занадто багато уламків скла до кишені разом з годинниками. З наступною вітриною виникли труднощі — тут на оксамиті між уламками скла лежали персні з невеликими діамантами. Алекс була настільки уважна до дрібних уламків, що зовсім пропустила гострий край склопакета, який все ще тримався у латунній рамі. Вона вилаялася, порізавши тильну сторону долоні.