Бенні підійшов, щоб подивитися. Рана сильно кровоточила, він відірвав від сорочки смужку тканини й обмотав нею руку. При цьому він не сказав жодного слова. Він вичистив третю вітрину, яку щойно відкрив, а потім допоміг їй з перснями. З перев’язаною рукою Алекс мало що могла зробити.
— Дідько! — знову вилаялася вона. — Пробач.
— Все не так вже й погано, ми... — Бенні перервав речення і зробив паузу, його рот усе ще був відкритим, наче він перетворився на камінь посеред розмови. — Тсс, — прошепотів він. — Ти теж це чуєш?
Алекс знизала плечима.
Але потім вона почула шум, який не віщував нічого доброго.
Десь у будівлі зачинилися двері.
— Він знову робить обхід, — прошепотіла вона. — Але цього не може бути. Він повинен обійти вулицю, він більше не ходить торговими залами.
— Я б не став ризикувати, — сказав Бенні, схопивши ще одну жменю перснів з вітрини. — Можливо, ми були занадто голосними. Тікаймо з тим, що маємо.
Він закрив два полотняні мішки і взяв важчий, Алекс закинула на плече легший, і вони пішли геть, вона йшла першою, бо знала це місце найкраще. Навколо Тауенцієнштрасе тепер літали зграї нічних сов, усі вікна й двері були зачинені, щоб не спокушати нічних відвідувачів вітрин. Їм би довелося пройти через одну із задніх комор та вилізти через вікно контори, щоб потрапити на подвір’я, а звідти — на Ансбахерштрасе. А далі потрібно було просто змішатися з натовпом та сісти в наступний потяг метро, що йде на схід. Як завжди.
Але раптом сталося щось, що повністю перевернуло їхні плани догори дриґом. Двері на південні сходи відчинилися, і промінь світла впав на підлогу магазину. Алекс інстинктивно кинулася вбік й потягнула Бенні за стіну, завішану шовковими краватками. Вона сказала, що побачила в дверях уніформу. Не червоно-коричневий колір нічних сторожів «КаДеВе», як вона очікувала, а темно-синій колір форми прусської поліції.
І ось вони почули, як на поверх увійшли чоловіки. Це мав бути цілий поліцейський загін. Алекс подивилася на Бенні, і він мовчки вимовив слово, яке вона хотіла вигукнути вголос: «Дідько».
Тож тепер у напрямку Тауенцієн у них не було жодного виходу, вони не могли пройти повз синіх. Якого біса вони взагалі тут робили? Алекс кивнула Бенні й пішла вперед. Трохи пригнувшись, використовуючи як прикриття полиці та вішалки, вони пробиралися крізь напівтемряву, збільшуючи відстань до синіх.
— Поліція! — вони почули чийсь крик. — Ми знаємо, що ви тут. Здавайтеся! Ви не зможете втекти.
І раптом все почало мерехтіти. Світло блимало лише кілька секунд, а потім стало так яскраво, наче вже був день. Алекс пірнула ще нижче за полицю, повз яку вони проходили, і визирнула з-за рогу. Ситуація виглядала не дуже добре. Поліціянти розділилися на кілька загонів і тепер систематично прочісували весь поверх.
Вона подивилася на Бенні, той безпорадно знизав плечима. Часу залишилося небагато, треба було щось робити. Ось там ліфти! Всього за кілька метрів, ліворуч від них, і тільки середній зараз був на першому поверсі! Алекс показала на пишно прикрашені двері ліфта, і Бенні кивнув.
Єдиний шанс, який у них був, єдиний спосіб отримати невелику перевагу, виграти трохи часу для нового плану втечі. Вони зробилися дуже маленькими і поповзли повз довгу вішалку для одягу, повну штанів для гольфу. Тепер ліфти були в межах досяжності. На жаль, не зовсім. Щоб натиснути на кнопку, їм довелося б вийти зі свого укриття.
Тоді Алекс почула неподалік чоловічий голос:
— Вони бешкетували тут досить довго. Подивись на це! Сподіваюся, вони ще не пішли.
— Вони все ще десь у будівлі, я це відчуваю, — сказав інший.
Алекс уважно слухала. Сині мундири знайшли розбиті вітрини, які на мить їх відволікли. Зараз або ніколи! Вона глибоко вдихнула перед тим, як, все ще пригнувшись, підійшла до стіни й витягнула руку, щоб натиснути на кнопку.
Двері ліфту відчинилися з тихим стуком.
Але недостатньо тихо.
— Стійте на місці, поліція! — закричав хтось. — Підійміть руки та покажіться!
Алекс затягнула Бенні у відкритий ліфт і швидко натиснула на одну з верхніх кнопок. Принаймні завдяки «Вертгайму»{3} вона знала, як це працює. Сині вже були за рогом, їхній керівник знову кричав: «Стійте на місці!», коли нарешті двері зачинилися і ліфт почав підійматися. Дякувати Богу! По-перше, спочатку потрібно збільшити відстань між вами та вашими переслідувачами. Може пройти деякий час, перш ніж поліціянти спустять один з інших ліфтів на перший поверх.