Тут моя свідомість кудись відпливла, я поринув у глибоку пітьму, прошиту миготливими золотими нитками, а, повернувшись до тями — мені здавалося, минула вічність, — почув, як цоркнувся цурпалок до бруківки.
— Ви так міцно спали, що й не відчули, як ми вас термосили, — мовив до мене Йосуа Прокоп. — Пунш випили, а ви все проґавили.
Пекучий біль від недавно почутого знову захльоснув мене, я хотів закричати, що книга Іббур мені не наснилася, що можу вийняти її з касетки й показати.
Але думки не сформувалися у слова, та й навіщо: так чи інак, вони б не змогли пробитися крізь галас моїх гостей, які вже стояли на порозі — розходилися.
Цвак силоміць накинув на мене пальто, сказав, усміхаючись:
— Ходімо з нами до Лойзичека, майстре Пернат, це піднесе вас на дусі!
Ніч
Не опираючись, я дав Цвакові звести себе сходами вниз.
Я щораз виразніше відчував запах імли, яка прослизала з провулку в будинок. Йосуа Прокоп і Фрізландер випередили нас на кілька кроків, чутно було, як вони розмовляють надворі перед аркою.
— Її, мабуть, знесло водою просто до стічної канави. Що за чортівня!
Ми вийшли на вуличку, я бачив, як Прокоп, нагнувшись, шукав голівку маріонетки.
— Я радий, що ти не можеш знайти тієї дурної голови, — буркотів Фрізландер.
Художник стояв, прихилившись до стіни, його обличчя то яскраво освітлювалося на якусь мить, то знову поринало в темряву — він короткими затяжками розпалював від сірника люльку.
Прокоп сердито відмахнувся і схилився ще нижче, ледь не вклякнув на бруківку.
— Тихо! Хіба нічого не чуєте?
Ми підійшли ближче. Він мовчки тицьнув на решітку стічної канави й приклав, наслухаючи, до вуха долоню. На якусь хвилю ми теж завмерли, прислухаючись до звуків у надрах канави.
Нічого.
— Що то було? — прошепотів нарешті старий лялькар, але Прокоп урвав його, гостро шарпнув за руку.
На крихітну мить — доки серце робить один удар — мені здалося, ніби хтось там, унизу, ударив долонею по залізній блясі — майже нечутно. А коли за секунду я подумав про це, усе вже минуло, лише в моїх грудях далі бриніло відлуння спогаду й поволі розпливалося нез’ясовним страхом.
Кроки, що долинули знизу вулички, розсіяли те враження.
— Ходімо! Чого тут стовбичити? — підганяв Фрізландер.
Ми рушили уздовж будинків.
Прокоп неохоче приєднався до нас.
— Голову даю на відсічення, там хтось кричав у передсмертному жаху…
Ніхто йому не відповів, але я відчув, як підступний німотний страх скував нам язики.
Небавом ми вже стояли перед вікном кнайпи, заслоненим червоними ґардинами.
САЛОН ЛОЙЗИЧКА
Нинька великий концерт
— було написано на картонній вивісці, обклеєній по краях вицвілими світлинами легковажних молодичок.
Не встиг Цвак взятися за клямку, як вхідні двері відчинилися досередини, і дебелий, вайлуватий чолов’яга з напомадженим волоссям, без комірця, з зеленою шовковою краваткою, пов’язаною на голу шию, у камізельці, унизаній вервечкою свинячих зубів, зустрів нас, глибоко кланяючись.
— Те, те, ото гості! — улесливо примовляв він, а тоді додав, обернувшись до переповненої зали кнайпи: — Пане Шафранек, шкварте марша!
У відповідь долинуло деренчання, ніби щур пробігся фортепіанними клавішами.
— Те, те, які гості! Які гості! Погляньте-но лишень! — мурмотів чолов’яга, запопадливо допомагаючи нам роздягатися. — Так, так, нинька в мене зібралося все поважне високе панство краю, — відповідав він тріумфально на німе здивування Фрізландера, коли в глибині кнайпи на своєрідній естраді, відмежованій від столиків поруччям і сходинками на дві приступки, з’явилися два пристойні молодики у вечірніх фраках.
Ядучий тютюновий дим клубочився над столами, позаду столів, на дерев’яних лавах під стіною, напхом тулилися якісь обідранці: курви, нечесані, брудні, босі, з тугими персами, ледь прикритими вилинялими шалями; поряд — їхні сутенери в синіх солдатських кашкетах, з цигаркою за вухом; гендлярі худобою з волосатими кулаками й незграбними пальцями — з кожного їхнього поруху аж перла вульґарність; розгнуздані кельнери з нахабними очима; рябі й прищаві комівояжери в картатих штанях.
— Я поставлю іспанські ширми, щоб вам ніхто не заважав, — прохрипів масний голос товстуна, і вже за мить складана ширма, обклеєна крихітними танцюристами-китайчуками, присунулася до кутового столика, де ми розташувались.