Завдяки операціям на здорових очах доктор Вассорі зумів не лише примножити славу неперевершеного цілителя, якому щоразу вдається зупинити загрозливу сліпоту, але й водночас удоволити свою безмежну жадобу до грошей, уволити своє марнославство, коли довірливі жертви, постраждалі фізично й фінансово, дивилися на нього, мов на благодійника, і величали спасителем.
Лише людина, яка всім корінням проросла в ґетто, обсотала ним його незчисленні, невидимі, та водночас незрушні підвалини; яка змалку навчилась затаюватися, чатуючи на жертву, мов павук; яка знала кожного мешканця в місті, його матеріальне становище, вміла прозирнути в суть взаємостосунків, — лише така людина — напівпровидцем можна б назвати її — могла роками безкарно чинити свої злочинства.
Якби не я, він і досі б займався своїм мерзенним ремеслом, займався б до глибокої старості, аби нарешті, наділений почестями, усіма шанованим патріархом у колі близьких — ось де осяйний приклад для прийдешніх поколінь! — насолоджуватися життєвим надвечір’ям, аж доки б сам не подох, урешті-решт.
Та я також виріс у ґетто, моя кров теж просякнута атмосферою пекельного лукавства. Ось чому я потрафив довести його до погибелі, непомітно, мов блискавка з ясного неба.
Заслуга викриття належить докторові Савіолі, молодому німецькому лікареві, — я його підсунув, збирав доказ по доказові, аж доки одного чудового дня рука правосуддя не запопала доктора Вассорі.
А тоді недолюдок учинив самогубство. Хай буде благословенною та мить!
То ніби мій двійник стояв при ньому й водив його рукою — він позбавив себе життя амілнітритом, пляшечку з яким я при нагоді залишив у його кабінеті, коли приходив нібито на консультацію, спонукавши й мені поставити фальшивий діагноз катаракти, — залишив зумисне, палко бажаючи, щоб саме цей амілнітрит завдав йому останнього удару.
Містом поширилися чутки, ніби смерть спричинив інсульт.
Амілнітрит при вдиханні вбиває, як інсульт. Проте чутки довго не протрималися.
Харусек раптом завмер, утупившись поперед себе відсутнім поглядом, ніби поринув у глибоку задуму, а тоді кивнув плечем у бік ятки Аарона Вассертрума.
— Тепер він сам, — пробурмотів він. — Зовсім самотній зі своєю жадібністю і... і... цією восковою лялькою...
Серце підступило мені десь аж до горла.
Я налякано глянув на Харусека.
Чи не спричинився він? Не інакше як гарячкове марення змушує його вигадувати такі речі.
Таки так! Він усе вигадав, йому примарилося!
Не може бути правдою той жах, який він наоповідав про окуліста. Він сухотник, і смертельна гарячка випалює йому мозок.
Я хотів заспокоїти хлопця і, перевівши все на жарт, спрямувати його думки у веселіше річище. Та враз — не встиг я й слова дібрати — у моїй пам’яті, мов від спалаху блискавки, зринуло обличчя Вассертрума з роздертою верхньою губою й булькатими риб’ячими очицями, коли він — тоді — зазирнув крізь прочинені двері до моєї комірчини.
Доктор Савіолі! Доктор Савіолі! Так, саме так називався молодий заможний пан, про якого довірливим шепотом повідомив мені лялькар Цвак і який винайняв у Цвака ательє.
Доктор Савіолі! — криком пролунало в мені, неясними, розмитими образами промайнуло у свідомості, збуривши вихор моторошних здогадів.
Розтривожений, я хотів запитати Харусека, розповісти йому про те, що бачив, але хлопця зненацька підкосив такий жорстокий напад кашлю, що він ледь утримався на ногах. Я лише дивився йому вслід, як він, насилу тримаючись за стіну, побрів під дощ, кивнувши мимохідь мені на прощання.
Так, так, він казав правду. То не була гарячкова маячня, я це відчував. То був примарний дух зла, який і вдень, і вночі блукає вулицями, шукаючи свого фізичного втілення. Він витає у повітрі, непомітний для нас, та враз — то тут, то там — вселяється у якусь людську душу, а ми й не здогадуємося. І перш ніж отямимося, він уже втратив свої обриси, і все зникло...
І лише моторошні чутки про якийсь скоєний жахливий злочин доходять до нас.
Умить я збагнув глибинну сутність цих загадкових істот, що живуть навколо мене: їх безвольно несе крізь буття невидимим магнетичним потоком, так, як щойно пронесло повз нас брудним дощовим ручаєм букетик нареченої.
Мені здалося, ніби навколишні будинки витріщалися на мене з підступною, нез’ясовною злобою. Ворота — роззявлені чорні пащі, з яких вирвані язики; горлянки, з яких щомиті може видертися пронизливий крик, такий пронизливий і сповнений ненависті, що жах пройме все єство.