По-третє, ГОЛЕМОВОЇ поведінки не можна передбачити. Іноді він аж занадто ґречно розмовляє з людьми, а іноді спроби контакту — марна річ. Буває, що ГОЛЕМ жартує, але його почуття гумору принципово різниться від людського. Чимало залежить від самих співрозмовників. Іноді — в дуже нечастих і виняткових випадках — ГОЛЕМ виказує певний інтерес до людей, котрі мають досить специфічні здібності; математичне обдарування, хоч би й найбільше, його начебто не вабить, натомість зацікавлюють «інтердисциплінарні» різновиди таланту; кілька разів траплялося, що він — із дивовижною точністю — напророчив молодим, іще геть невідомим науковцям значні успіхи в обраній ними царині (двадцятидворічному Т. Вределю, котрий ще тільки готувався захищати докторську дисертацію, він після кількох коротких фраз сказав таке: «Буде з пана комп’ютер», що мало означати приблизно таке: «Будуть із пана люди»).
По-четверте, участь в бесідах з ГОЛЕМОМ вимагає від людини терпіння, а насамперед — володіння собою, бо він часто, як на нашу думку, поводиться самовпевнено й безапеляційно. Власне, він є лише абсолютним правдолюбом — у логічному, а не тільки у світському значенні цього слова, — і йому геть байдуже до самолюбства своїх співрозмовників, тож на його поблажливість годі розраховувати. У перші місяці перебування в МТІ він виявив схильність до «публічного розвінчування» різних уславлених авторитетів і робив це по-сократівськи, ставлячи навідні запитання. Одначе згодом з невідомих причин відмовився від цієї звички.
Стенограми бесід ми подаємо в уривках: їхнє повне видання зайняло би майже шість тисяч сімсот сторінок формату ін-кварто. Спочатку в зустрічах із ГОЛЕМОМ брало участь тільки досить вузьке коло співробітників МТІ, а потім укоренився звичай запрошувати гостей з інших установ, наприклад, з Інституту вищих досліджень та американських університетів. Згодом у семінарах брали участь і гості з Європи. Розпорядник запланованого засідання пропонує ГОЛЕМУ список запрошених; ГОЛЕМ схвалює кандидатури не однаково, декого він допускає тільки за умови, що вони мовчатимуть. Ми намагалися з’ясувати його критерії: спершу здавалося, що він дискримінує гуманітаріїв, але зараз ми просто не знаємо тих критеріїв, бо ж він не хоче їх називати.
Після кількох прикрих інцидентів ми змінили регламент засідань так, що тепер кожен відрекомендований ГОЛЕМУ новий учасник на першому засіданні подавав голос лише в тому випадку, коли ГОЛЕМ безпосередньо звертався до нього. Нерозумні чутки, нібито в даному випадку йшлося про якийсь «придворний етикет» чи про наше «шанобливе ставлення» до машини, не мають жодних підстав. Важливо тільки те, аби той, хто вперше бере участь у бесіді, призвичаївся у незвичній обстановці й заразом уникнув би прикрих переживань, викликаних нерозумінням намірів світлового партнера. Така вступна участь зветься «розминкою».
Кожен із нас упродовж подальших засідань набув певного досвіду. Доктор Річард Попп, один із давніх членів нашої групи, називає почуття гумору ГОЛЕМА математичним, а друге його зауваження частково дає ключ до розуміння ГОЛЕМОВОЇ поведінки. Д-р Попп вважає, що ГОЛЕМ незалежний від своїх співрозмовників такою ж мірою, якою жодна людина не буває незалежна від інших людей, адже він заходить у дискусії тільки мікроскопічно. Крім того, мовляв, ГОЛЕМ узагалі не переймається людьми, оскільки знає, що не почує від них нічого істотного. Навівши цю думку д-ра Поппа, я чимшвидше наголошую, що не згоден із ним. Мені здається, що ми навіть занадто цікавимо ГОЛЕМА, а проте не так, як це властиво людям.
Його цікавить радше вид, аніж його окремі представники: те, чим ми подібні одне на одного, видається йому цікавішим, аніж те, наскільки ми можемо відрізнятися. Напевне, саме через це він має за ніщо красне письменство. А втім, він сам якось казав, що література — це «перемелювання антимоній», або, скажу вже від себе, борсання людини в тенетах несумісних імперативів. ГОЛЕМА може цікавити структура цих антимоній, а не розмаїтість їхніх гризот, яка вабить до себе найвидатніших письменників. Щоправда, й тут я мушу зазначити, що це твердження не надто надійне, як, зрештою, і друга частина ГОЛЕМОВОГО зауваження, наведеного д-ром Е. МакНейшем про один із творів Достоєвського, про який ГОЛЕМ безапеляційно заявив, що його можна звести до двох кілець[18] алгебри структур конфліктів.
Взаємні контакти людей завжди супроводжує конкретна емоційна атмосфера, і багатьох, хто вперше зіткнувся з ГОЛЕМОМ, бентежить не стільки її цілковитий брак, скільки її невизначеність. Люди, котрі контактують з ним багато років, можуть навіть розповісти про певні, досить специфічні враження від цих бесід. Наприклад, це відчуття змінності дистанції: іноді здається, що ГОЛЕМ наближається до співрозмовника, а іноді — ніби він віддаляється — у психічному, а не у фізичному сенсі. Суть цього явища можна проілюструвати прикладом спілкування дорослого з надокучливою дитиною: навіть найтерплячіший іноді відповідатиме машинально. ГОЛЕМ над усяке порівняння перевершує нас не лише інтелектуальним рівнем, а й швидкістю мислення (як світлова машина, він у принципі міг би мислити в чотириста тисяч разів швидше за людину).
Отже, ГОЛЕМ перевершував нас навіть тоді, коли відповідав машинально і з мізерним проявом зацікавленості. Образно кажучи, в такі хвилини замість Гімалаїв перед нами спиналися «всього лише» Альпи. Однак чисто інтуїтивно ми відчуваємо цю зміну й кажемо, що «міняється дистанція» (цю гіпотезу висунув професор Райлі Дж. Вотсон).
Якийсь час ми поновлювали спроби трактувати стосунки «ГОЛЕМ — люди» категоріями спілкування «дорослий — дитина». Адже трапляється, що ми намагаємося пояснити дитині проблему, яка нас хвилює, але нас не полишає відчуття «незадовільного контакту». Людина, приречена жити серед самих дітей, урешті відчула би нестерпну самотність. Психологи запевняли, що так само почувається ГОЛЕМ поміж нас, одначе ця аналогія, як і всяка інша, має свої межі. Дорослий інколи не розуміє дитини, а ГОЛЕМ такого клопоту не знав. Коли він хотів, то прозирав співрозмовника наскрізь. Відчуття, що тебе воістину «просвічують» наскрізь, просто приголомшувало. Річ у тім, що ГОЛЕМ може формувати «систему стеження» — іншими словами, модель свідомості людини-партнера — і, користуючись нею, передбачити, що ця людина подумає і скаже через бозна-який проміжок часу. Щоправда, він вдається до цього рідко (не знаю, чи тільки тому, що йому відомо, як глибоко занепадає наш дух після таких псевдотелепатичних зондувань). Інша причина стриманості ГОЛЕМА набагато принизливіша для нас: на відміну від того, що було спочатку, спілкуючись із людьми, він уже віддавна виказує своєрідну обережність. Як дресирований слон мусить пильнувати, щоби під час гри не скривдити людини, так і ГОЛЕМ повинен зважати, щоби не вийти за межі нашого розуміння. Уривання контакту, зумовлене раптовим ускладненням його мовлення (це ми називали «зникненням», або ж «утечею» ГОЛЕМА), було повсякчасним явищем, поки він урешті пристосувався до нас. Усе це вже минуло, однак у ГОЛЕМОВОМУ спілкуванні з нами з’явилося деяке збайдужіння, породжене усвідомленням, що він не може нам розповісти про чимало найважливіших для нього речей. Отже, ГОЛЕМ досі ще незбагненний і як розум, а не тільки як психічна конструкція. Через те контакти з ним вражають не менше, ніж пригнічують; і тому дехто з мудріших людей після бесід із ГОЛЕМОМ втрачає рівновагу — і вже цьому аж ніяк не бракує доказів.
Здається, що єдина істота, котра вочевидь цікавить ГОЛЕМА, це ЧЕСНА ГАНЯ. Коли було створено належні технічні умови, він не раз намагався законтактувати з ГАНЕЮ, до того ж, здасться, не без певних результатів, однак ці дві — надзвичайно різні за будовою — машини при обміні інформацією ніколи не вдавалися до мовного каналу (тобто природної людської мови). Наскільки можна виснувати на підставі лаконічних зауважень ГОЛЕМА, наслідки цих спроб його радше розчарували, одначе ГАНЯ й надалі лишається для нього не розв’язаною до кінця проблемою.
Дехто зі співробітників МТІ, як, зрештою, і професор Норман Ескобар з Інституту вищих досліджень, вважають, ніби людина, ГОЛЕМ і ГАНЯ — це три ієрархічні рівні інтелекту; це пов’язано зі створеною (головним чином ГОЛЕМОМ) теорією високих (надлюдських) мов, що їх називають металінгвами. Мушу визнати, що в мене немає певної думки з цього питання.
18
В абстрактній алгебрі кільце — це алгебраїчна структура, в якій визначені операції додавання та множення з властивостями, подібними до додавання і множення цілих чисел.