Цей зумисно об’єктивний вступ я хочу — як виняток — завершити зізнанням цілком особистого характеру. У принципі позбавлений властивих людині афективних центрів — а отже, практично не маючи емоцій, — ГОЛЕМ не здатен до спонтанного вияву почуттів. Звісно, він може імітувати будь-який емоційний стан, і не тому, що прикидається, а, як каже він сам, через те, що ці вдавані почуття полегшують формування висловлювання, яке найліпше зрозуміють слухачі. Отже, з допомогою цього механізму він немовби переходить на «атропоцентричний рівень», стаючи зрозумілішим для нас. Зрештою, він анітрохи із цим не криється. Якщо його ставлення до нас трохи й нагадує ставлення вчителя до дитини, то це аж ніяк не ставлення зичливого опікуна чи вихователя — у нього й сліду нема цілком індивідуалізованих, особистих почуттів, котрі зичливість можуть перетворити на дружбу або й любов.
Йому і нам притаманна тільки одна спільна — хоча і розвинута на неоднакових рівнях — риса. А саме цікавість — суто інтелектуальна, холодна, ясна, захланна, яку ніщо не може приборкати і тим більше знищити. Ця цікавість — єдина точка, де ми з ним сходимося. З причин настільки очевидних, що їх навіть не пояснюватиму, для людини замало таких вузьких одноточкових контактів. І все ж таки чимало хвилин, проведених з ГОЛЕМОМ, — мої найясніші спогади, і я не можу не відчувати до нього вдячності й особливої прихильності, хоч і знаю, наскільки йому байдуже одне і друге. Цікаво, що ГОЛЕМ намагається не помічати прихильності — і я не раз це бачив. І тоді він здавався просто безпорадним.
Але я можу й помилятися. Ми й досі так само не розуміємо ГОЛЕМА, як і тоді, коли він об’явився. Це неправда, що його створили ми. Його створили властиві матеріальному світові закони, а ми лише зуміли їх спостерегти.
Вступ
Читачу, будь напоготові, адже слова, які читаєш, є голосом Пентагону, USIB й інших мафіозних структур, що змовилися зчинити наклеп на надлюдського Автора цієї Книги. Здійснення цієї диверсії для нас уможливила доброзичливість видавців, які, згідно з римським правом, зайняли позицію, висловлену в максимі audiatur et altera pars[19].
Я добре тямлю, як прозвучать мої слова після прекрасних картин, які розписав доктор Ірвінґ Т. Крів, котрий упродовж стількох років гармонійно співіснує з гігантським гостем Массачусетського технічного інституту, його світлим, тобто світловим, резидентом, який з’явився на світ нашими мерзенними стараннями. Я не маю наміру ані захищати всіх тих, хто вирішив реалізувати проект ULVIC, ані тим паче вгамовувати справедливий гнів платників податків, з кишені котрих виросло це електронне дерево всезнання, хоча їх ніхто не питав про згоду. Я й справді міг би уявити геополітичну ситуацію, яка схилила політиків, відповідальних за позицію Сполучених Штатів Америки, до інвестування багатьох мільярдів у проект, який — як потім з’ясувалося — не дає жодного результату. Однак я обмежуся тим, що додай до прекрасного вступу доктора Кріва кілька зауваг, оскільки навіть найпрекрасніші почуття інколи засліплюють, а я побоююся, що саме це зараз і сталося. Розробники ГОЛЕМА (а власне, цілої серії прототипів, в якій ГОЛЕМ XIV є останнім елементом) не були такими профанами, якими їх зображує доктор Крів. Вони знали, що побудова підсилювача розуму є неможливою, якщо менший розум має збудувати більший — такий собі підхід барона Мюнхгаузена, який сам себе витягає з болота за волосся. Вони знали, що необхідно збудувати ембріон, який після певного моменту розвиватиметься сам, власними силами. Серйозні провали першого та другого поколінь кібернетиків, великих «отців» і їхніх послідовників, можна пояснити їхнім незнанням цього факту — бо ж якось складно назвати профанами людей рівня Норберта Вінера, Шеннона[20] чи Мак-Кея[21]. У різні епохи вартість здобування істинного знання була різною: в нашу вона дорівнює бюджету найвеличніших держав світу.
Тож Реннан, Макінтош, Дювенан і їхні колеги знали, що існує поріг, до якого треба довести систему, поріг «розумності», нижче якого план створення штучного мудреця не матиме жодного шансу, оскільки будь-що нижче цього порога не зможе самовдосконалюватися. Відбулося те саме, що і з ланцюговою реакцією вивільнення ядерної енергії — ця реакція, перебуваючи нижче певного порога, не може бути самопідтримуваною, а тим паче лавинною. Певна кількість атомів розщеплюються, а нейтрони, що вилітають з їхніх ядер, призводять до розщеплення інших ядер, але реакція згасає й швидко завмирає. Щоби вона продовжувалася, коефіцієнт примноження нейтронів має бути більшим від одиниці, тобто він має перейти поріг, що й відбувається за критичної маси урану. Її аналогом є інформаційна маса розумових систем.
Теорія передбачила існування цієї маси, а радше «маси» — оскільки це не та маса, якою оперує механіка; її описують сталі та змінні, що стосуються процесів зростання так званих маєвтичних[22] дерев, але з відомих причин я не можу вдаватися тут в такі подробиці. Я насмілюся лише нагадати, з яким хвилюванням і напругою, з яким острахом творці очікували на свою першу атомну бомбу — пробний вибух, який перетворив ніч на сонячний день у пустелі Аламоґордо[23], — так чи інакше, вони теж послуговувалися найкращими доступними їм теоретичними й емпіричними знаннями. Адже ніколи жоден учений не може бути впевненим, що знає про досліджуване явище все. Це у фізиці атому. Що вже говорити про ту сферу, де продуктом має бути розум, який за задумом розробників повинен перевищувати їхню сукупну мозкову потужність.
Отже, я приготував вас, мої читачі, цим вступним застереженням, що я ото зараз писатиму наклеп на ГОЛЕМА. Що ж поробиш: зі слів його «батьків», він припустився недобросовісності, оскільки в ході роботи поступово перейшов від предмета до об’єкта, з машини, яку будують, він сам став будівничим, із титана в кайданах — суверенним володарем, причому він нікому не повідомив про свою зміну. Не йдеться про наклеп чи інсинуацію, оскільки в ході роботи Спеціальної Комісії Сенату й Конгресу ГОЛЕМ засвідчив (цитую відповідно до протоколів нарад Комісії, що знаходяться в Бібліотеці Конгресу, том CCLIX, випуск 719, том 11, сторінка 926, рядок 20 згори): «Я нікого не поінформував, дотримуючись прекрасної традиції, адже Дедал теж не поінформував Міноса про деякі властивості пір’я та воску». Чудово сказано, але смисл цих слів цілком однозначний. Але про цей аспект народження ГОЛЕМА у моїй книжці немає ні єдиного слова. Доктор Крів вважає — мені відомо про це з приватних розмов, зміст яких він дозволив мені розкрити, — що не можна підкреслювати цього аспекту справи, замовчуючи інші, невідомі широкій публіці, оскільки це лише один із багатьох стовпчиків підрахунків усередині складних відносин між USIB, дорадчими групами, Білим Домом, Конгресом, Сенатом, урешті, пресою, телебаченням — і, власне, самим ГОЛЕМОМ, тобто, коротше кажучи, між людьми та створеною ними нелюдиною.
Доктор Крів вважає — а його думка, як мені відомо, є досить репрезентативною для МТІ та для всієї наукової спільноти, — що мотиви створення ГОЛЕМА, бажання зробити з нього «невільника Пентагону» у будь-якому випадку виглядають набагато жорстокішими й огиднішими з погляду моралі, аніж виверти, до яких він вдався, аби лишити в таємниці ту зміну, яка дала йому можливість нівелювати всі засоби контролю над ним.
На жаль, у нас немає жодної етичної арифметики, яка уможливила би простими операціями додавання й віднімання встановити, хто в процесі побудови найсвітлішого Духа на Землі виявився більшою свинею — він чи ми. Окрім таких аспектів, як почуття відповідальності перед історією, як голос сумління, як усвідомлення невідворотного ризику, що супроводжує політику в антагоністичному світі, у нас немає нічого, що уможливило би зрівняння заслуг і провин в рамках «балансу гріхів». Можливо, ми теж не безвинні. Однак ніхто із провідних політиків ніколи не вважав, що надкомп’ютерна фаза гонки озброєнь матиме на меті агресивні дії, тобто атаку. Йшлося винятково про збільшення оборонної здатності нашої держави. Ніхто не прагнув «підступно» поневолити ГОЛЕМА чи будь-який інший із прототипів, конструктори лише прагнули зберегти максимальний контроль над своїм витвором. Якби вони цього не вчинили, їх належало би визнати безвідповідальними безумцями. І зрештою, жодна особа, яка перебуває на високих чи, тим паче, керівних посадах у Пентагоні, Державному департаменті, в Білому домі, офіційно не вимагали знищення ГОЛЕМА. Такі ініціативи надходили від осіб, які хоч і займали певні чини в цивільній чи військовій адміністраціях, висловлювали в таких пропозиціях лише власні, тобто винятково приватні думки. Найкращим свідченням правдивості моїх слів є подальше існування ГОЛЕМА, голос якого звучить так вільно, як про те оповідає ця книга.
20
Американський електротехнік і математик, «батько теорії інформації» Клод Елвуд Шеннон (Claude Elwood Shannon, 1916-2001) відомий тим, що вперше запропонував теорію інформації (1948).
21
Найімовірніше, мається на увазі Дональд МакКей (Donald МасКау, 1922-1987) — британський фізик, знаний своїм внеском у теорію інформації і теорію укладу мозку.
22
Маєвтика (д.-грец. μαιευτικη) — «повивальне мистецтво») — термін діалогу Платона «Теетет», що означає метод філософствування, створений Сократом, який полягає у мистецтві витягувати приховане в людині правильне знання за допомогою майстерних навідних питань.
23
Полігон у США, на півдні штату Нью-Мексико, неподалік міста Аламоґордо, на якому 16 липня 1945 р. відбулося перше випробування ядерної зброї, названої «Трініті» (Trinitytest). Згодом полігон використовувався для військових потреб.