З давніх-давен люди, наділені владою, одягали на себе особливий одяг, аби підкреслити власний статус. Слуга, зображений на античних вазах, має на собі лише коротку спідницю, а його патрон натомість одягнений у довгу одежу. Одяг, що його використовували знатні люди в Європі, століттями не мали права носити підлеглі. За часів змін, таких як Французька революція, наприклад, упосліджені в правах зазіхнули на привілеї вищих класів. Поступово увійшов у моду одяг представників робітничого прошарку, оскільки одежа для виробництва була відносно дешевою і простою у виконанні.
Більшість робітників надавала перевагу зручному одягові. Західна жінка, заробляючи на хліб насущний, не могла б прасувати у стягненому корсеті чи в довгій одежі зі шлейфом, на противагу до світських дам, що ніде не працювали і ще в минулих століттях призвичаїлися до такого стилю. Чоловіча мода в Європі від часів Французької революції стала простіша та однотипніша. Відтак виглядала вона трохи нудніше, ніж мода жіноча, попри всі спроби дизайнерів із року в рік перетворити старомодні зразки на щось нове.
На теренах, що їх колонізували європейці, впадали в око дві реакції на поступ у царині моди: асиміляція і спротив. Часто люди жадібно переймали західні моделі. Однак було багато й таких, що демонстративно відкидали нове й надавали перевагу традиційній одежі. Погляньмо на світлини політичних діячів під час національних і міжнародних зустрічей44.
У соціалістичних країнах одяг десятиліттями підганяли під модель славнозвісної ідеї соціальної рівності. Під час культурної революції в Китаї не виготовляли жодних предметів розкоші, як-от косметики чи модного одягу. За часів правління Мао Цзедуна (1949–1978 рр.) і чоловіки, і жінки носили однакові сині безформні Мао-костюми.
Люди придумували одяг найрізноманітніших форм і кольорів. Модельєри залюбки поверталися до витворів минулого. З вісімдесятих років джерелом натхнення для законодавців моди слугували моделі вісімнадцятого-дев’ятнадцятого століть: старі корсети, криноліни і бюстьє. Їх представляли як новинки на ностальгійних і водночас провокативних модних шоу.
Від часу індустріальної революції ткання полотна і техніка розфарбовування, а відтак наші звички одягатися стають динамічнішими та різноманітнішими. Нові віяння передавалися за принципом зустрічної смуги: з Нью-Йорка до Буенос-Айреса, з Парижа до Сан-Пауло, з Йоханнесбурга до Мумбаї та Пекіна. Західноєвропейські дизайнери черпали натхнення на інших кінцях світу, використовували африканські стилі та мотиви, і навпаки, законодавці моди в Африці взорували на Захід. Так виникла повсюдна суміш традицій. Це стосувалося також східних впливів і авторитету західних трендів у Азії.
Останні колекції з найвідоміших будинків моди Європи та Сполучених Штатів Америки засвідчують, що стилісти відряджали своїх креслярів до Китаю, аби ті сповнилися натхнення. У наші дні, коли у світі починає домінувати Схід, західні дизайнери, як-от Дріс ван Нотен, Карл Лагерфельд, Марк Джейкобс, Джорджо Армані, Ральф Лорен і Оскар де ла Рента створюють колекції для китайського споживача. При цьому вони активно використовують місцеву символіку та стилістику як противагу до своїх власних типових дизайнів45.
«Глобалізація зачепила й моду», – писала газета «Trouw» 26 липня 2014 року.
Останнім часом Париж, Мілан і Лондон втратили чільні позиції так званих міст моди. Від Буенос-Айреса до Токіо, з Амстердама до Куала Лумпур «Тижні моди» організовують здебільшого місцеві дрібні дизайнери, які, попри те, виставляють одяг напоказ цілому світові. Новачки здобувають міжнародну увагу, і їхня популярність блискавично зростає за допомогою інтернету. Так периферійні фахівці з дизайну виходять на глобальний рівень.
Сучасні творці моди нині так надихаються глобалізацією, як колись історією костюмів. Мода розцвітає завдяки міжкультурному обмінові та традиціям звідусіль. Водночас у теперішньому світі існує ще щось особливе. Через сліпий страх перед будь-якою формою модернізації та глобалізації консервативні кола всіляко уникають зовнішнього впливу, обираючи власну герметичну орбіту. Натомість вони хапаються за приписи, що частково належать релігії, частково – культурі, ще й до певної міри за уявні традиції далекого минулого.
Людство подолало довгий шлях од відсутності одягу до різноманітних форм одягання. З’явились і пройшли крізь віки, культури і релігії писані та неписані правила з метою прикрити людську наготу в різний спосіб, норми, адресовані старим і молодим, чоловікам і жінкам. Правила сповіщали про те, де закінчується чистота й починається розпуста.