2. Від простих мотузок до захопливих декорацій
Скромність ховається за нашою статтю.
Антропологи часто сходяться на думці, що люди прикрашали себе чи одягалися, лише аби привернути увагу, рідше з метою приховати голизну. Але, хоча люди, природно, схильні показувати себе іншим, вони також бояться можливих негативних реакцій. Страх гальмує неприборкане самовихваляння, що цілком зрозуміло, оскільки страх підживлюється усвідомленням того, що несхвалення або засудження співтовариства може призвести до повної ізоляції. Спроба виткнутися над натовпом, стати вище за інших часто засуджується, бо люди є соціальними істотами, які не можуть обійтися без своєї спільноти. Багато психіатрів вважає, що скромність і відчуття сорому первинно виникають зі страху46.
Спільноти людей, які в щоденному житті ходили голими, зазвичай розмальовували і прикрашали своє тіло з нагоди особливих подій: ініціації, одруження чи скорботи. У багатьох частинах Африки, Південної Америки, Південно-Східної Азії та Австралії мешканці мали на шкірі орнаментальні рубці або натільні насічки, зроблені шляхом скарифікації. Ці родові чи статеві особливості групи вказували на терплячість людини під час болючої процедури видряпування, гравірування чи випалювання знаків, які залишалися назавжди. Ця традиція існувала в багатьох культурах іще донедавна – до минулого століття, часто вона відображала перехід і чоловіка, і жінки до нового етапу життя. Визначальними виступали причини політичного, соціального, естетичного та релігійного характеру в різних комбінаціях. Ті, хто уникав такої традиції, демонстративно випадали з групи і не вважалися повноцінними членами спільноти.
Орнаментальні шрами в молодих жінок були доказом того, що невдовзі їм доведеться терпіти перейми – провісники материнства. У 1960–1970-х років минулого століття в культурі Куба (провінція Касаї, Демократична Республіка Конго) мені доводилося бачити жінок з геометричними мотивами на грудях і животі. Одна з них показала зразки, з-поміж яких дівчата могли обирати свій улюблений візерунок. Саме ці взірці використовувались і на тканому одязі, їх вирізали зі слонової кістки чи на дерев’яних зображеннях предків, а також на тарілках, мисках і декоративних шкатулках. Ідентичні мотиви я зауважила і в офіційному одязі нового вождя, що прийшов до нас із метою представити себе (мал. 1 кольор. вкладки). Подібні геометричні мотиви містили повідомлення, схожі на ті, що зараз друкують на футболках. Наприклад, ромб чи коло навколо пупця засвідчували народну мудрість про те, що «людство починається з пуповини», або слугували «застереженням од зради». «Пупок – це двері, ключі до яких зберігаються в подружжя». Африканці прихопили із собою традицію скарифікації в Суринам.
У деяких народів, приміром ботокудів у Бразилії, етнічної групи мурсі в Ефіопії, народу маконде в Танзанії, розтягували нижню губу і вставляли тарілку. Представники інших народностей мали звичку спотворювати черепи, проколювати мочку вуха чи видовжувати шию, нагромаджуючи навколо неї якомога більше кілець. Так, наприклад, робили жінки тибето-бірманських каренів: одягали мідні кільця, що важили кілька кілограмів, з метою видовжити шию до розмірів жираф’ячої (мал. 2 кольор. вкладки).
Подібні традиції з’являлися часом раніше від звички одягатися. Крім того, одяг завжди можна було зняти, на відміну від прикрас, що залишалися до кінця життя. Перші «змінні» декорації складалися з торочок на мотузці навколо стегон чи запаски з коралів, мушель чи пір’я спеціально для танців або примітивного одягу, який вбирали після обрядових свят47. Археологи знаходили різноманітні місця з частинками прикрас. Серед останніх знахідок – антикварні намистини з морських мушель. Припускають, що їхній вік сягає сімдесяти п’яти тисяч років і походять вони з Південно-Африканської печери Бломбос поблизу Індійського океану48. Вже тоді наші прародичі вміли робити прикраси.
Люди завжди прикрашали себе з великою винахідливістю: фарбами чи тату на шкірі, пір’ям на волоссі чи у вухах, кільцями в носі, кольоровими нитками довкола кінцівок, браслетами з рослинного волокна, металевими, дерев’яними чи кістяними обручами навколо рук, ніг і шиї. Відомі ще прикраси для стегон і коралі на шию, зроблені з перлів, черепашок, насінин, кісточок, зубів тварин, частинок кори чи яєчної шкаралупи. Крім того, існувало немало прикрас на голову – різних розмірів і видів.