Облишмо за кадром мораліте й моралізаторство, достатньо бодай раз побувати на нудистському пляжі, бодай раз побачити красу буркіні й паранджі, щоб по-іншому уявити, чим насправді є людське тіло. На противагу чоловічому, жіноче тіло, як делікатно засвідчує у цій книжці Мінеке Схіппер, століттями було заточене в темні часи забобонів і заборон, релігійних звичаїв і традицій, аби захистити жіночу честь, уберегти цноту й служити на благо роду, відповідно, й соціальна роль жінки – народжувати й ростити дітей. Про освіту й виборче право голосу не йшлося, як і про феміністичні заклики у дослідженнях Мінеке Схіппер. Пишучи ці рядки, і я також не прагну обстоювати однозначний постулат про те, що жертва жінок і їхня безправність були справою рук чоловіків, хоч би яку мету перші чи другі декларували. Свідомість первісних, чи середньовічних, чи сучасних людей не є темою дослідження цієї книжки, як і певні феміністичні заяви й рухи, бо Мінеке Схіппер передусім прагне оприявнити інші соціальні проблеми, які лежать у площині ідеології та культури, однак за політкоректними окозамилюваннями глобалізації лишаються непроговореними. Мова про етику стосунків між людьми, яку апріорі не має визначати стать чи релігія. А також мова про відповідальність у найширшому значенні цього поняття, бо якщо ми говоримо про інфантильність чи зрілість людини, то маємо замислитись і про рівень розвитку соціуму, який повсякчас впливає на нас. І якщо говорити двома словами про те, який механізм дає змогу працювати цій велетенській соціально-політичній машині, що епоха за епохою регламентує людей і спільноти, то це влада і контроль. І боротьба за те, щоб їх отримати, не має значення, йдеться про племена, сім’ї, родини, народи чи, зрештою, міфічних богів Давньої Греції. Ієрархія існує в кожному курнику: етологи теж описали, чому один півень дзьобає зернята перший, а слабший – після нього, а тоді вже та чи інша курка.
…Одне з перших відкриттів стосовно тіла, на яке авторку цих рядків наштовхнув своїми вправами для майбутніх акторів режисер Єжи Ґротовський, – про те, як треба ходити. Тобто вже думка про те, як саме стопа людини торкається простору – що перше: п’ята чи пальці ноги? – змусила встати і піти, щоб виявити: красиво ходити я не вмію. Далі – більше: постава, рухи рук, вираз обличчя при тому справляли на мене гнітюче враження, наче я не контролюю власне тіло й навіть досі не усвідомлювала цього. Понад те, навіть тіла свого не усвідомлювала. Коли ж я стала голяка перед дзеркалом і почала роздивлятися себе, то чітко усвідомила, що мені зовсім не відомі ні фізична культура античності та її ідеали красивого тіла, публічно оголювати яке, між іншим, атлети мали право, але воно теж було чітко регламентовано, отож, мені б публічно оголювати тіло точно не дозволили б. У пошуках утраченого часу я гортала посібник Єжи Ґротовського про техніку опанування емоцій і передусім основи тілесних практик, аби заспокоїтись і таки навчитися для початку ходити граційно, невимушено сідати, як навчав драматург, рухатись, як кішка, так само природно й спокійно. Чого вчуся дотепер, і книжка «Голі чи покриті» теж стане в нагоді всім, хто прагне краще розуміти не лише історію культури, а й свою таємну історію тіла. Якщо для Ніцше мотивом досліджувати і пізнавати була естетика, то є підстави сподіватися, що мотиви досліджувати й пізнавати – світ навколо й через нього себе – те, з чого живиться мистецтво й філософія, – природне й незаперечне прагнення до мудрості й краси.
Інна Корнелюк,
книжкова оглядачка, редакторка
Вступ: Голі чи покриті?
Тварини бігають, плазують, літають або плавають, покриті шкірою, шерстю, пір’ям, лускою – усім, що подарувала їм матінка-природа. Нашим предкам натомість спало на думку покривати тіло якимись тканинами. Вони приоздоблювали себе, щоб виглядати красивішими та могутнішими, аби маскувати недоліки, захищатися від холоду, спеки і поранень або ж приховувати власну срамоту. Ми ще й досі так робимо.
Оголене чи покрите – наше тіло збуджує емоції. Зовнішність тепер – приватна візитівка, що її миттєво відчитують як текст про стать, расу, професію, релігію, привабливість, проблему з харчуванням, алкоголізм, нікчемність, кокетливість, стриманість – ось лише декілька аспектів. Думка формується блискавично. Капітанський картуз може свідчити про впливовість, а непокриту голову жінки трактують подеколи як вияв безпутства. Розуміння скромності тим часом модифікується в різних несподіваних напрямках, причому модні віяння часто накладаються на численні строгі релігійні настанови. У Саудівській Аравії зустрінете жінок, закутаних у чорні абаї (abaya) – жіночі сукенки з делікатно вишитим лого марки Армані. Дорогий бренд одягу свідчить про матеріальний добробут. А от чорна одежа навіює думки про чистоту власниці.