Выбрать главу

***

Бруно Апітц народився 1900 р. в Лейпцігу в простій робітничій сім’ї: він був дванадцятою дитиною лейпцігського робітника-клейонщика і пралі. Майбутній письменник закінчив народну школу, а далі поповнював свою освіту самотужки.

З ранньої юності боровся Апітц за інтереси свого класу, спочатку в лавах революційної робітничої молоді, а згодом — у комуністичній партії Німеччини, до якої він вступив з перших днів її існування. Ще під час першої світової війни юний Бруно Апітц просидів два роки в тюрмі за антивоєнну пропаганду.

Літературна діяльність Апітца почалася давно, ще в двадцяті роки нашого століття, коли він виступив зі своїми першими п’єсами, оповіданнями, сценами для театралізованих робітничих агітпропгруп. В ті ж таки роки Апітц брав активну участь у згуртуванні революційних літературних сил, в утворенні «Спілки пролетарсько-революційних письменників Німеччини»; протягом 1930-1932 рр. він очолював її лейпцігське відділення.

Після приходу до влади Гітлера Апітц, що перебував на нелегальному становищі, потрапив до рук фашистів. Майже три роки провів він у вальдгеймській в’язниці, а потім потяглися вісім довгих страшних років у концтаборі Бухенвальд, де в серпні 1944 р. було розстріляно і спалено в крематорії вождя німецького пролетаріату Ернста Тельмана, де загинули десятки тисяч в’язнів різних національностей. (Згідно зі статистичними даними на один цей концтабір припадає 56 000 жертв).

Вісім років наруг, тортур і нелюдських страждань! Але ці роки не зломили волі борця-комуніста Бруно Апітца та його соратників у боротьбі. Змалюванню цієї підпільної боротьби героїв-антифашистів, історії героїчного збройного повстання в’язнів Бухенвальду в квітні 1945 р. і присвячено роман Бруно Апітца «Голий серед вовків».

Дія романа охоплює всього лише один місяць, що передував визволенню багатостраждальних в’язнів Бухенвальду. березень — квітень 1945 року. Але в цьому невеличкому відтинку часу спресовано і сконденсовано стільки найдраматичніших подій, окремих людських шляхів, роздумів і переживань, що здається, ніби всі вісім років, які провів тут автор романа, вмістилися в цю книгу, так само як і численні спогади його бойових товаришів, доповнені ретельно вивченим документальним матеріалом.

З блискавичною швидкістю розгортаються події. Есесівці пронюхали про існування підпільної організації в таборі і починають, мов хорти, вистежувати її керівництво; водночас вони ганяються і за мадою дитиною, що випадково потрапила до концтабору (її чудом врятував від газових камер Освєнціму, де загинули батьки маляти, і проніс у чемодані в Бухенвальд поляк Захарій Янковський). Сміливі й стійкі антифашисти, які не раз дивилися смерті в вічі, зрештою вирішують будь-що врятувати дитину, не віддати її до рук катів на вірну смерть, хоч це й загрожує страшною небезпекою — викриттям всієї підпільної організації. На протязі всього романа йде напружена боротьба за збереження життя цієї маленької людини, такої безпорадної і беззахисної, «голої» перед лицем професіональних убивць і катів. На цій дитині випробовується мужність і людяність найхоробріших, заради неї і товаришів з підпільної організації гине в гестапо Піппіг, зазнають нелюдських катувань військовий інструктор груп Опору Гефель і поляк Кропінський...

А тимчасом по той бік дротяної загорожі події розгортаються з неменшою швидкістю. Війна наближається до кінця. Радянська Армія з переможними боями просувається все вперед і вперед по території Німеччини, готується форсувати Одер. Заворушилися і союзники-американці: щоб випередити Радянську Армію, вони поспішають на схід і вже форсували Рейн. Фашистські верховоди, боячись неминучої розплати, стараються замести сліди своїх злочинів. Гіммлер видає секретний наказ очистити табір. Над життям десятків тисяч в’язнів Бухенвальду нависла загроза масового винищення. 1 тоді підпільний комітет дає сигнал до збройного повстання...

Завершується роман торжеством перемоги. Разом з уцілілими в’язнями дочекався світлого дня визволення і маленький хлопчик Стефан. В’язні передають його з рук в руки над головами щасливого тріумфуючого натовпу, і чудом врятований Кропінський несе його назустріч могутньому людському потокові, як символ перемоги мужніх нескорених людей над вовчою зграєю есесівських садистів, катів і убивць, як символ перемоги добра і людяності над злом і жорстокістю...

Сувору, правдиву й мужню книгу написав Бруно Апітц. Вона позбавлена будь-якого фальшивого пафосу, риторики й схематизму. Стримана й лаконічна манера характеризує творчий почерк письменника. В романі немає ні словесних красивостей і ефектів, ні пишномовної патетики; він потрясає читача саме цією стриманою силою й неприкрашеною правдою.

Перед читачем постають два чітко розмежовані табори. На одному боці — справжні люди, що, не зігнувшись, пройшли крізь горнило всіх жахливих мук і страждань, які випали їм на долю. Це стійкі борці-антифашисти, комуністи, кращі сини народу, його краса і гордість. А на другому — купка людських покидьків: есесівці з адміністрації концтабору, жорстокі садисти, кати, фанатики й негідники. Озброєні до зубів автоматами, кулеметами, карабінами, які вони жалюгідні й нікчемні поряд із своїми жертвами!

Бохов, Кремер, Гефель, Шюпп, Піппіг і багато інших в’язнів Бухенвальду — усе це живі люди із плоті і крові, кожен із своєю вдачею, рисами характеру. Їх не сплутаєш між собою, це не сіра безлика маса жертв націстського режиму, а монолітний колектив борців, сильних своєю інтернаціональною солідарністю, сильних тим, що вони не самотні в своїй боротьбі, а спираються на широкі маси в’язнів усіх національностей, на кращих і найнадійніших з них.

Широко розгалужена підпільна організація діє в таборі, готуючи майбутнє повстання і наближаючи день визволення його багатостраждальних в’язнів. На чолі цієї антифашистської організації — старанно законспірований Інтернаціональний табірний комітет — ІТК, куди входить шість комуністів від різних блоків: німець Герберт Бохов, росіянин Леонід Богорський, чех Кодічек, поляк Пшібула, француз Ріоман та голландець ван-Дален. А від ІТК тягнуться невидимі нитки до численних ударних груп Опору, до командирів бойових п’ятірок, до зв’язкових, через яких здійснюється з глибокого підпілля безпосередній зв’язок із масами в’язнів. Звідси надходили всі вказівки, розпорядження й накази, які беззаперечно виконувалися всіма членами організації.

Майже нікому в таборі і на думку не спадало, що в руках скромного й .непомітного писаря 38-го барака Бохова зосереджено все керівництво підпільної організації. Поруч з Боховим діє його права рука, найщиріший друг і побратим, бойовий керівник груп Опору радянських військовополонених Богорський, розважливий, незламний і безстрашний комуніст, що користується величезним авторитетом серед своїх товаришів. В концтаборі таємно провадилося військове навчання бойових груп Опору, розроблявся до найдрібніших деталей план збройного повстання.

Один з найсвітліших і найпривабливіших образів романа — Руді Піппіг, життєрадісний, відчайдушно-хоробрий наборщик із Дрездена на прізвисько Малюк. Піппіг — хороший, вірний товариш, він входив до численного активу свідомих пролетарів-антифашистів, на яких спиралося в своїй підпільній діяльності комуністичне ядро організації. Недарма після арешту військового інструктора груп Опору Андре Гефеля саме йому доручив староста табору Кремер переховати сховані на складі пістолети. І Піппіг не підвів товаришів. Потрапивши до рук гестапо, він гине в страшних муках, але нікого не зраджує. Глибоко зворушує читача образ цієї скромної маленької людини з великим благородним серцем. Піппіг мужньо прийняв смерть, самою своєю загибеллю стверджуючи волю до перемоги й життя, помер як герой і лишився навіки в серцях своїх друзів і соратників по боротьбі.

Тут же, поряд з Піппігом, автор малює зовсім інший образ — полохливого, безвольного Розе, що, не задумуючись, виказав гестапівському слідчому місце, де було сховано дитину, воліючи за всяку ціну врятувати своє життя, не загинути в останню хвилину. Розе дожив до перемоги, але куплена ціною зради і смерті товариша воля не може принести людині щастя. Всі в’язні відцуралися його, і ось так, нікому не потрібний, чужий і огидний усім, безрадісно животітиме він, живим мерцем тиняючись по світу.