— Проклятий штурпак! Адже він точно знає, що ці мерзотники в концтаборі організовані. Замість того, щоб заарештувати з десяток і розстріляти...
— Ще вилами по воді писано, чи натрапить він на тих, що треба, — зауважив Рейнебот, — інакше можна тільки попсувати всю справу, мій голубе. Першим пострілом треба влучити в ціль, у керівництво, в головку.
— Кремер! — не задумуючись, випалив Клюттіг.
— Це один, а де всі інші?
Рейнебот закурив сигарету і сів на край стола. Він недбало закинув ногу за ногу і ритмічно погойдував нею.
Клюттіг розлючено просичав:
— Я заарештую цю собаку, посаджу в бункер[13] вичавлю його, як цитрину, і дізнаюсь про все.
Рейнебот зневажливо посміхнувся:
— Наївно, пане начальнику, дуже наївно. По-перше: Кремер мовчатиме, як пень, з цього хлопця ти нічого не вичавиш. По-друге: якщо ти посадиш Кремера, цим ти попередиш всіх інших.
Він підійшов до мікрофона, говорячи на ходу:
— Зараз ти зможеш як слід розглянути цього хлопця, і сам побачиш, що від нього тобі не вдасться нічого добитись.
Він увімкнув мікрофон:
— Старості табору Кремеру — негайно з’явитися до рапортфюрера!
Кремер саме був у Гефеля на складі, коли цей наказ пролунав з усіх гучномовців табору. Цвейлінг ще не прийшов, і Кремер стиха розмовляв з Гефелем у найдальшому кутку складу.
— Завтра вранці відправляється транспорт. Ти знаєш, про що я говорю, Андре?
Гефель мовчки кивнув.
Вдруге пролунав з гучномовця наказ:
— Старості табору Кремеру з’явитися до рапортфюрера!
Кремер, сердито засопівши, звів очі на репродуктор.
Гефель міцно стулив губи...
Клюттіг з розхристаними грудьми сидів на стільці, і Рейнебрт сердито смикнув його за плече:
— Чоловіче, поправ мундир, а то цей хлопець одразу побачить, що в тебе від наших останніх «перемог» дрижаки поза шкурою йдуть.
Клюттіг слухняно підвівся і обсмикнув мундир.
Через кілька хвилин до кімнати зайшов Кремер. Одним швидким поглядом оцінив він обстановку. Притулившись до стіни, стояв Клюттіг; тільки-но Кремер показався на порозі, він уп’явся в нього недовірливим поглядом. На стільці за письмовим столом, недбало розкинувшись, напівлежав цинічний юнак Рейнебот.
— Є дещо новеньке для вас, зараз почуєте.
Кремер добре знав цей недбалий, гордовитий тон.
Рейнебот поквапливо підвівся, засунув руки в кишені штанів і почав походжати по кімнаті. Йому хотілося передати наказ коменданта ніби між іншим.
Але саме ця підкреслена байдужість і насторожений погляд Клюттіга, що його весь час почував на собі Кремер, одразу підказали старості, що тут ідеться про щось дуже важливе.
— Шістнадцятеро в’язнів, — так прогаркавив цей пихатий юнак, — шістнадцятеро старих політичних в’язнів треба виділити для санчастини.
Говорячи кудись у повітря, щоб це звучало ще більш побіжно, він пояснив, що санчастина діятиме під час повітряних нальотів поза межами табору, за цепом зовнішніх постів...
Кров завирувала в жилах Кремера, але він зробив над собою зусилля, і жоден мускул на його обличчі не здригнувся. Староста нічим не видав, які думки блискавкою промайнули в його голові: шістнадцять надійних товаришів поза цепом постів охорони!..
Клюттіг різко відштовхнувся від стіни, спинився перед Кремером і загорлав:
— В’язні йтимуть без охорони, ясно?
На превелику силу вдалося Клюттігу приховати своє збудження, і він прошипів крізь зціплені зуби:
— Але не створюйте собі ніяких ілюзій, ми пильнуватимемо за вами!
Проте він і сам до пуття не знав, як зможуть вони за ними пильнувати.
Вони мовчки дивилися один на одного.
Кремер спокійно витримав сповнений зненависті погляд Клюттіга. І раптом його залила гаряча хвиля радості. За ненавистю у безбарвних запалених очах він побачив страх, голий, тваринний страх.
Клюттіг розлючувався дедалі дужче, проте й Кремер не був такий спокійний, як це здавалося. В його голові проносилися, переганяючи одна одну, різні комбінації. Рейнебот, побоюючись, що Клюттіг от-от втратить самовладання, вирішив втрутитися.
— Завтра вранці ви приведете шістнадцятеро санітарів до мене.
Кремер, що стояв спиною до Рейнебота, швидко повернувся і відповів:
— Слухаюсь!
— Їм видадуть санітарні ящики, протигази і каски.
— Слухаюсь!
Рейнебот лінивими кроками наблизився до Кремера і, схопивши його за куртку, процідив крізь зуби:
— Якщо ж хоч один з них спробує майнути звідси...— підступно посміхаючись, Рейнебот із моторошною люб’язністю закінчив: — то ви самі про це пожалієте.
Перш ніж Кремер встиг відповісти йому, до нього приступив Клюттіг і грізно прохрипів:
— За це поплатиться весь табір!
— Слухаюсь!
Незмінна Кремерова покірлива відповідь не давала змоги Клюттігу до чогось причепитися, і він грубо визвірився на нього:
— Хотів би я знати, чи ви все зрозуміли?
— Так точно.
Клюттіг хотів накинутися на Кремера, але від незворушного спокою старости слова ніби застряли у нього в горлі, і він лише хрипко видавив з себе:
— Забирайтеся геть!
Проте, коли Кремер вже наблизився до дверей, Клюттіг втратив рештки самовладання і загорлав йому вслід:
— Лишитися тут!
І коли Кремер здивовано обернувся, він підійшов до нього зовсім близько, майже впритул, і підступно запитав:
— Адже ви були раніше функціонером[14]?
«Чого він хоче?» промайнуло у Кремера в голові, і він спокійно відповів:
— Так точно.
— Комуніст?
— Так точно.
Від Кремерової простодушності Клюттіг мало не задихнувся.
— І це ви говорите мені, так, так...
В куточку губів Кремера пробігла ледве помітна усмішка:
— Саме тому я й потрапив сюди...
— Ні! — різко відказав Клюттіг; він знову опанував себе. — Ви тому тут, щоб ви не могли організовувати ніяких змовницьких банд, ніяких таємних організацій, як це ви робите тут, у концтаборі!
Клюттіг уп’явся пильним поглядом у Кремерові очі. За спиною Клюттіга стояв Рейнебот, засунувши великий палець за борт мундира і похитуючись.
Таємна організація? Кремер витримав пильний погляд Клюттіга. Чи справді вони знають що-небудь? Йому одразу ж стало ясно, що Клюттіг просто хоче піймати його на гачок.
«Так от у чім річ, — подумав Кремер, — ви бачите в мені організатора! Ну, тут ви попали пальцем у небо».
У Кремера було таке відчуття, ніби він своєю широкою спиною затулив собою Бохова, і він спокійно відказав:
— Але ж ви самі створили цю організацію, пане гауптштурмфюрер.
Клюттіг отетерів, почувши таке. Він тільки й спромігся видавити з себе протяжне: «Що-о-о?», а Рейнебот зробив один крок уперед: — Ах, не про те мова!
Кремер відчув усю перевагу своєї відважної атаки і закріпив свої позиції:
Та й взагалі організація ця зовсім не таємна. Табір перебуває на самоврядуванні в’язнів, і ми точно виконуємо всі накази начальства.
Клюттіг, ніби просячи допомоги, глянув на Рейнебота, який, лукаво посміхаючись, спостерігав усю цю сцену і ніби тішився нею. Це остаточно розлютило Клюттіга, і він, мов той звір, заревів на Кремера:
— Ще б пак! Само собою зрозуміло, що ви роздали всі посади своїм людям.
— В наказі начальства говорилося: довірити самоврядування порядним і сумлінним в’язням.
— Комуністам, правда?
Кремер безстрашно відпарирував:
— Про кожного в’язня зокрема доповідалося начальству, і всі кандидатури були затверджені комендантом.
Клюттіг не підходив до Кремера, він розлючено походжав по кімнаті й лаявся:
— Ви всі там мерзотники, наволоч, бандити!
Кремер стояв нерухомо і мовчки чекав, поки вщухне гнів Клюттіга. Той знову підійшов до старости і, несамовито розмахуючи руками, закричав:
— Ми знаємо все! Не думайте, що ми такі дурні!
Рейнебот став між Кремером і Клюттігом, що аж кипів від злості.
— Забирайтеся геть! — прогугнявив він.