І всі трохи боязко рушили вперед.
- Ой, мені здається, я вже десь бачила ось це, - мовила, злегка затремтівши, Мавпочка, показуючи на Толябунів хвіст, що звисав із кошика.
- Ой, - додала вона по хвильці, затремтівши дужче, - мені здасться, я навіть знаю, на кому оте он бачила.
- Ой, - прошепотіла вона, тремтячи вже так, що й усі задрижали, - мені здається, там - Толябун!
Тільки-но Мавпочка вимовила це ім’я, як усіх мов вітром здмухнуло з галявини, а в навколишніх кушах зашурхотіло: то тремтіли звірятка.
- Це таки лев, - сказало Жирафеня. Воно ж було найвище й побачило, хто лежить у кошику. - Але чому він тоді не вискочив зі своєї засідки й не кинувся на нас?
- Або чому ж він тоді не реве, як завжди, - задумливо промурмотів Бегемотик. - Тут щось не так.
- Мені здається, - втрутивсь у розмову маленький Носоріг, який любив усякі подвиги, - цей відважний незнайомець вступив у смертельний двобій з Толябуном, і вони обидва загинули.
- Правильно! - підхопив Бегемотик і гірко заридав. - Такий хоробрий дядечко - і загинув.
- Але як же вони могли битись, якщо дядечко тут, а лев аж он де, - засумнівалося Жирафеня.
- Я знаю, - вигукнув Носоріг. Він помер од ран.
- Але щось я не бачу на ньому ран, - заперечило Жирафеня й підбігло до Буртіуса.
Всі поспішили за ним. Справді, на незнайомцеві не було не те що ран, а бодай маленької подряпини.
- Таємнича смерть, - прошепотів маленький Носоріг. Він любив читати різні пригодницькі книжки.
Та тільки-но він мовив ці слова, як Буртіус розплющив очі, звівся на ліктях і голосно чхнув.
- Будьте здорові! - гукнули всі.
- Дякую, дякую, друзі! - відповів дослідник і вже націлився схопити до рук свій щоденник, аби мерщій записати кілька нових відкриттів, коли побачив затиснутий у правиці недоїдений пиріжок.
- А де це, - стурбовано запитав Буртіус, - величезний звір з чотирма лапами, довгим хвостом і жадібними очима?
- Він там, - відказали всі хором, одразу ж здогадавшися, про кого йдеться. - У кошику, прив’язаному до тієї штуки.
- Та штука, - поважно мовив Буртіус, - зветься повітряною кулею, і я прилетів на ній досліджувати ваші краї. І вже, мабуть, немало дослідив би, якби не моє відкриття номер чотири.
- А що це за відкриття? - поцікавився Бегемотик.
- Отой же звір, - відказав Буртіус. - Він так мене налякав, що я знепритомнів з переляку, точніше, е-е-е, заснув з несподіванки! От я йому зараз покажу, - рішуче вигукнув хоробрий дослідник, кинувшись до своєї повітряної кулі.
- Не ходіть туди, - загукали звірятка. - Він вас з’їсть.
- З’їсть? - здивувався Буртіус. - Що ж це за цабе таке?
- Це лев Толябун, - пискнула маленька Зебра.
- Лев? Лев… Ах, лев, - знічено повторив дослідник. - Виходить, я зробив поки що тільки три великих відкриття. Просто я ще ніколи не бачив лева і думав, що відкрив його.
- Ну і як він поводиться?
- Жахливо! Просто жахливо! - закричали всі навперебій. - Він ображає нас і лякає. Через нього ми боїмося ходити до школи і навіть гуляти. Він уже з’їв кількох наших товаришів.
- А тепер нахваляється з’їсти мене, - прошепотів Бегемотик. - І обзиває череватеньким опецьком.
- Каже, що мій ріг зроблено з картону, і він коли-небудь одірве його та приб’є у себе в барлозі, щоб вішати капелюха, - поскаржився маленький Носоріг.
- А мені повисмикував усього хвоста, граючись у індіанця, - вигукнув із гущавини Павич. Він уже тижнів два сидів там, чекаючи, поки відросте новий хвіст.
- Він тільки те й робить, що страхає нас…
- Так він же справжнісінький бандит, - обурився Буртіус.
- Але стривайте, шо він робить там, у моєму кошику?
- Спить, - одказало Жирафеня.
- Ах, негідник! - зарепетував раптом Буртіус, побачивши свою порожню торбинку. - Мої пиріжки! Мої пампушки з повидлом. О, мої цукерки! Де ви тепер? Я знаю де! Ви в череві цього ненажери, кривдника безневинних і беззахисних звіряток, цього басурмана, харцизяки і песиголовця! Але стривай-бо! Стривай! - Буртіус схопив свій кошик і заглянув у нього. Звірі здивовано перезирнулися. - Таблетки! Мої таблетки! - почули вони.
Тут ми зробимо невеличкий відступ і пояснимо дивну поведінку мандрівника.
Буртіус об’їздив уже стільки країн, перечитав таку кількість книжок, познайомився зі стількома людьми і зробив таку силу-силенну відкриттів, що частенько почав забувати, що він знає і чи знає що-небудь взагалі. «Це від перенапруги, - казала його матуся. - Любий природолюбе Буртіусику, тобі треба відпочити. Не можна так перевтомлювати свою голівку». Але дослідник уперто не хотів відпочивати. Ледь повернувшись з однієї подорожі, він вирушав у другу і, нехтуючи порадами матусі, писав про свої мандри книгу за книгою. Це й призвело до сумних наслідків, що неодмінно трапляються, коли ми не слухаємо своїх матусь. Одного разу, приїхавши з Північного полюса, Буртіус, як завжди, зачинивсь у своєму напакованому книжками і всякими цікавими речами кабінеті й засів за нову книгу. Учений світ нетерпляче чекав на її появу. Через два тижні Буртіус закінчив роботу й поніс книгу до редакції. Але що то була за книга! Замість спостережень на Північному полюсі Буртіус написав «1000 способів приготування яєчні». А цю книгу він опублікував іще сім років тому. Мало того, під кожним номером від першого до тисячного було написано одне і те ж; «На змащену вершковим маслом чи смальцем пательню розбити одне, два, три, чотири, п’ять або більше яєць, залежно від апетиту. Тримати на вогні до повного приготування».