Це називалось спорт індивідуальний. Колективні змагання полягали в тім, що збірні команди грабували найближчі селища, залицялись до чужих жінок, ганялись за передісторичними горобцями і боялись мамонтів.
Єгиптяни розважалися здебільшого пірамідами, лабіринтами та фараонами, а вавилоняни «столпотворєніями» – так що їм було не до спорту.
Дійсний розквіт фізкультури почався за часів Греції та Риму.
Греки в антрактах між перськими війнами та вакханаліями влаштовували, не шкодуючи величезних витрат, Олімпійські ігрища: бігали наввипередки, билися навкулачки, кидали диски, скакали на конях. Переможці діставали в нагороду лаврові вінки; на прилюдних випивках – почесні, а в бою – найнебезпечніші місця. Останнє їм дуже не подобалося.
– Хоч ми і стародавні греки, – казали вони, – а помирати не хочемо. Ще рано. Маємо право жити до самих середніх віків!
Один старий фізкультурник Діагор дістав підряд сім почесних вінків і, не знаючи, що з ними робити, відкрив приватну крамничку («Продаж лаврового листя – просте Т-во "Діагор і К°"»). Але, полаявшись з фінінспектором, «впал в нічтожество» й помер (792 року).
Не встигли греки з римлянами як слід розгулятися, як несподівано наступили середні віки. Фізкультурна спадщина перейшла до феодалів та лицарів.
Улюбленим спортом того часу були турніри. Позакохувавшись до нестями в прекрасних панн, лицарі збиралися десь біля замку, одягали на себе величезні самовари (так званий панцир) і во славу зоряних очей починали штрикати один одного списами. За переможеного вважався той, хто наприкінці бою мав у череві найбільшу кількість дірок. Червона троянда прекрасної пані була нагородою для переможця. Переможений задовольнявся думкою, що зустрінеться зі своєю дамою на тім світі. Переможець же не ловив ґав тут, на цій грішній землі (аліментів тоді ще не було).
Наприкінці середніх віків великий успіх мало мореплавство. Хоробрі лицарі найшли собі Колумба, відкрили під його керівництвом Америку; потім, повернувшись до Європи, пішли в єзуїти і від того повиздихали, не забувши перед тим влаштувати гучне фізкультурне свято, так звану Варфоломієву ніч (1572).
Фізкультурники цієї доби відомі в історії під назвою «добрих молодців», а спортивні змагання вони називали «мєждоусобіями». Вуста вони мали «сахарні», а брови – навпаки – «соболіниє».
Особливо відзначався розвитком спорту «Господін Великий Новгород» (по-нашому – гражданин Новгород), бо часто влаштовував так зване «вєче» – змагання на першість вокальних та «скулодробительних» даних.
Згодом до справ фізкультурних взялися царі: Іван Грізний – підіймання живої ваги вгору (на шибеницю); Петро Перший – вправи зі славнозвісною «дубинкою»; Катерина Друга – французька боротьба «до результата». Микола Другий здобув собі слави головним чином умілою організацією масового бігу на далеку відстань (Ходинка).
Фізкультурна справа в Україні завше стояла дуже високо. Тут мала велике розповсюдження так звана боротьба за волю.
За старих часів – запорізька голота, а згодом – гайдамаки (1768) з охотою влаштовували спортивні змагання з польськими і власними панами.
Пани великої втіхи від тих змагань не мали.
Революціонери цієї доби з усіх галузей спорту найбільше любили кидання бомб. Цар, цариця, міністри й губернатори дуже ображалися.
Після революції найулюбленішим спортом нашого громадянства є... Але чого про це писати. Підіть самі на спортмайдани, на околиці міста, гляньте на річку, підведіть очі до неба, зазирніть на вашу житлокоопівську кухню, подивіться на трамвай і матимете точне уявлення про спорт наших часів.
(«Червоний перець», № 9, 1927 р.)
________________________
Коротка історія студентства
Наївні люди гадають, що студенти з'явились на землі тільки за новітніх часів.