– Єсть. Товаришко друкарщице. Передрукуйте цього вищезазначеного закласифікованого, більше того – закартотекованого листа в трьох примірниках.
Стук-стук-стук! Дзінь! Стук-стук-стук! Дзінь! Готово.
– Передайте листа довіреному. Товариш довірений, завізируйте, будь ласка, цей вищезгаданий закласифікований і закартотекований лист.
Чирк-чирк-чирк. Готово. Завізирував.
– Ей, товаришу кур'єре! Однесіть до відомої вам установи цей вищезгаданий, нижчезазначений, закласифікований, закартотекований і завізирований лист.
– Слухаю!
Кінець. Лишається тільки додати, що так приблизно пишуть ділові листи в орендному управлінні комгоспу.
Читач обурюється? Читач каже, що це тяганина, бюрократизм?
Та що ви, товариші читачі!
Це механізація, більше того – раціоналізація, більше того – індустріалізація, яка є, як відомо, простісіньким шляхом до соціалізму.
(«Червоний перець», № 5-6, 1929 р.)
________________________
Фейлетон про телефон
Із середньовічних дикунів-скіфів, із мрійних вишиваних хуторян ми поволі вилазимо в люди.
Перед нами – широчезні обрії вселюдської культури.
За культурою йде культурність. За теоріями Зиґмунда Фройда приходить білосніжний комірець. За прем'єрою в «Березолі» – вміння поводитись з товаришем, ввічливість, чемність, повага до людини.
Ми – європейці. Ми – будівники першої в світі робочої держави. Не сьогодні-завтра наша нація, як рівна, ввійде в сім'ю братніх великих і малих народів земної кулі.
Отже, не забувайте, що це вам XX вік, товариші, а не іспанське середньовіччя. Будьте культурні, чемні, ввічливі, ґречні, делікатні.
Та чи можна ж вимагати від чоловіка, що йому оце зараз трамваєм одрізало ногу, щоб він, той чоловік, поводився тихше й не турбував своїм криком порядних людей?
Чи можна, прищемивши дверима хвіст котові, лаяти кота за скажений вереск?
Ні, не можна від людини, що їй видирають зуба, вимагати, щоб вона спокійно, ввічливо посміхалась до приятелів та знайомих.
Перед вами записка. Розподіл вашого робочого дня:
«10 год. – засід. редкол.; 11 год. 30 хв. – місцком письм., подзвонити до редакції "УЖ'а", до "Книгосиілки", Паровозо-будів. завод, Наркомос, радіостанц.; 12 год. – лікув. комісія, потім забігти до "Черв, пер."; 12 год. 15 хв. – гонорар ДВУ, побач, з секретар., взяти білизну; 12 год. 30 хв. – поїхати дивитись кімн.; 1 год. – "Березіль", взяти рахун.; 2 год. – вокз... і так далі».
Ви розраховуєте кожну хвилину. В міру можливости ви раціоналізуєте своє життя. При цьому ви благословляєте телефон, справедливо сподіваючись, що цей блискучий винахід людського генія допоможе вам заощадити ваш час і ваші сили.
Ви хапаєте телефонну рурку і, почуваючи, як летить дорогоцінний час, лукаво посміхаєтесь:
– Хочеш перегнати? А дзуськи! А телефон нащо? Зараз я за п'ятнадцять хвилин з'ясую, обговорю, висвітлю пів десятка справ. От що значить телефон! Коли б не було його, довелося б мені віддати на ці справи найменше дві години. А так – п'ятнадцять хвилин. Хо-хо-хо! Альо, альо, станціє!
У рурці – стримане хрипіння. Кувікає невидиме порося, белькоче далекий струмок.
– Альо, станціє!
Порося починає кувікати голосніше. Хвилини летять.
– Станціє!! Альо!
– Хррр... пррр... трррр...
Ви кидаєте рурку і знову хапаєте її:
– Альо, станціє!
У відповідь ви чуєте тільки стогін якоїсь невідомої вам зарізаної людини, лемент, плач осиротілих родичів.
– Алллллльо!!! Станціє! Станціє!
Нарешті! Нарешті, живий людський голос! Ви прислухаєтесь:
– Ах, Маріє Антонівно! Ах, душечко! Ах, коли б ви бачили, як він глянув на мене вчора в театрі! Ах-ах-ах!
– Станціє! – звірячим голосом гукаєте ви.
– Хто там заважає? – пищить якась Марія Антонівна. – Повісьте вашу рурку.
Ви знову кладете рурку. Знову хапаєте її й чуєте бас:
– На підставі пункту чотирнадцятого пропонуємо вам негайно, в трьохденний термін, сплатити ваш борг.
Ви витираєте піт і знову притискуєте рурку до вуха:
– Стан-ці-є! Альо!.. – моторошно гукаєте ви голосом людини, що безнадійно заблудила в Сахарі. – Альо-о-о...
У рурці щось ґерґоче, потім тоненький голосок:
– Альо, хто говорить?
– Я! Це я говорю. Дайте мені, товаришко, 86-93.
– Я не товаришка, – кокетує рурка. – Я – зовсім навпаки.
– Я скаржитимусь! Скажіть ваш службовий номер.
– Ви збожеволіли, – пищить у рурці. – Який номер? Я не телефоністка.