– А хто ж ви?
– А вгадайте.
– Та мені ніколи, чорррр...
– Чому ніколи?
– Справи.
– А, покиньте ви справи! Я позавчора бачила вас у театрі. Мені дуже вподобалась ваша остання книж...
Ви кидаєте рурку. Знову хапаєте і чуєте:
–... ка. От нізащо не вгадаєте, хто я.
– Станціє-е-е!!..
Знову хрипіння й голосок:
– 8-20.
– Та дайте ж 86-93!
Подзвонила.
– Альо! Редакція?
Бас:
– Підвідділ каналізації.
Кидаєте рурку. Дивитесь на годинника: минуло сорок п'ять хвилин. Кров заливає ваше обличчя. Ви знову стаєте до бою з проклятим телефоном.
Минає ще п'ятнадцять хвилин.
– Альо! Це редакція? Покличте секретаря.
– Його немає. Три хвилини тому як пішов. Буде за годину.
Обливаючись холодним потом, ви кидаєте рурку і підраховуєте: для того, щоби дізнатися, що секретар пішов, ви витратили одну годину й шість хвилин. Спочиваєте. І знову починаєте:
– Альо, дайте місцком письменників.
– Не вільно.
Ще п'ять хвилин.
– Не вільно. Не вільно. Не вільно.
Нарешті:
– Подзвонила.
– Альо, секретар? Прийміть телефонограму.
– Чекайте, візьму олівця. Ех, чорт, олівця немає. Чекайте, збігаю нагору, візьму олівець у Іванова.
П'ять хвилин.
– Диктуйте.
– Незважаючи на те, що...
І раптом вас перебиває тенорок:
– Я ж вам казав, Павле Івановичу, щоб ви не грали восьмої партії...
Ви хапаєте палицю, стукаєте нею об підлогу і скажено гукаєте:
– Альо, я вам голову одірву, коли ви не повісите рурку!
– Нахаба!
– Альо, станціє! Секретар місцкому? Де секретар???
– Він пішов.
Ви дивитесь на годинника й бачите, що вже сидите біля телефона дві години. Скажена, непереможна лють охоплює вас.
– Альо, станціє! Чого ви мовчите? Заціпило вам? Позакладало? Вуха вам поодсихали?
Спокійний голос телефоністки:
– Громадянине, я притягну вас до відповідальности за брутальну лайку. А ще називається культурна людина. З вами багато культурних революцій наробиш! Соромтеся!
Червона фарба сорому заливає ваше обличчя. Справді, хто ви такий: п'яний хуліган чи один із гвинтиків культурної машини?..
Товаришки-телефоністки! Любі синьоокі громадянки! Може, й ви прочитаєте мій фейлетон.
Працюючи на телефонній станції, покиньте на час ваші голубі мрії, облиште кишенькові люстерка й червоні олівці для ваших алих уст. Працюйте уважніше.
Бо інакше ви можете з маленького боязкого кролика зробити хижого, зажерливого, скаженого тигра.
(«Червоний перець», № 7, 1929 р.)
________________________
Зв'язок з сільрадами
На прощання голова райвику потиснув руку голові сільради і привітно сказав:
– Так пам'ятайте ж, товаришу: хлібозаготівлі виконати вчасно і на всі сто. Коли треба чого – дзвоніть до нас телефоном. Тепер же у нас телефонний зв'язок: зручно й швидко. Ну бувайте.
– Ну, – сказав голова сільради секретареві. – Тепер ми живемо: і в нас телефон. Нема чого тричі на тиждень до району пертись. Дзень-дзень – і вже з райвиком говориш. Одне слово – зв'язок. Анумо, спробуємо.
– Др-р-р-р-р-р... Станція? Др-р-р-р-р-р...
– Пі-і-і-і...
– Галло, це голова райвику?
– Пі-і-і...
– Чого це ви так жалісно пищите, товаришу голово? Перестаньте: до вас дзвонить голова сільради.
– Ква-ква-квак...
– Жабою заквакало. Тільки не знаю, станція чи голова.
– Хр-р-р-р-р... пропоную негайно влаштувати... хр-р-р-р... злучку з гнідою кобилою, позаяк... хр-р-р-р... паровоза й досі нема.
– Рятуйте, хто це говорить?
– Ветеринарний... хр-р-р-р... начальник... хр-р-р-р... станції.
– Та до кого ж ви дзвоните: до жеребця, до паровоза чи до мене, голови?!
– Та до вас же, до свого фельдшера, чоррр...
– Так я не чорт і не фершал, а навпаки – голова.
– Так не заважайте, чорррт. Хр-р-р-р-р...
Голова сільради утер піт.
– Ви, Опанасовичу просто не вмієте дзвонити, – сказав секретар. Ви веселіше крутіть ручку. Не так, як оце на бога, а порадошно покрутіть. Разів двадцять. А тоді й слухайте станцію.
– Добре. Др-р-р-р-р-р-р-р-р... Др-р-р-р-р-р-р-р-р... Др-р-р-р.
– Тепер слухати?
– Тепер слухайте.
– Хр-р-р-р... чорт вас мордує щодня по три циркуляри складати...
– Лається, сердега, за циркуляри. Галло, які там у біса циркуляри?
– Хр-р-р-р... Який там чорт перебиває?
– Не чорт, а голова.
– Пі-і-і...
– Хр-р-р... Сто разів казав вам: жеребця позичте в Степанівському колгоспі.