Лави робочі! Вставайте до бою
За Німецький Радянський Союз...
А завтра вони почнуть провадити свою програму в життя.
На цім місці я вийду: я сказав усе. Але він дожене мене в коридорі:
– Ви мені там за щось дякували. Я, вибачте, не дуже зрозумів, але... Ви забули, що я заборонив іще й робітничу спартакіаду. Я заборонив День безробіття – п'ятнадцяте липня...
– Я знаю, – відповім я. – Про це вам також згадають незабаром.
(«Червоний перець», № 10-11, 1931 р.)
________________________
Халтурники
Чи доводилось вам, товаришу читачу, завітати колись до провінціального літнього театру, на яку-небудь «першу й останню гастроль естрадної трупи музично-вокально-літературно-драматично-балетно-ліричних артистів естради, цирку, опери й драми»?
У вигляді трудових полтинників публіка принесла цим артистам своє довір'я й надію на «розвагу та естетичне задоволення». Стіни театрика тріщать од галасливої юрби.
І от – під рипучу скрипку й жахливий тромбон – вилітає на сцену, виплескується «заслужена артистка балету», яка-небудь Марфа Арфа – шість пудів рухливого, як желе, напівоголеного м'яса.
Ліниво й сонно починає трусити стегнами, хекаючи й витираючи піт величезною червоною долонею. Вибрикує товстелезними, мов ніжки більярда, ножищами і пробує навіть кокетувати з першими рядами.
– Обіцяли класичний балет!! – реве простодушна публіка.
– Спокійно, грома-дя-не! Без хамства. Не виявляйте дикунської провінціальної некультурности. Оце і є класичний балет.
– Другим номером нашої програми – славнозвісний оперовий баритон Ліра-Лірський.
Тоді вилазить на сцену це наочне й найяскравіше втілення пороків, розпусти й «безтурботного життя».
Закрийте очі й слухайте. Ці страшенні звуки, що видираються з його горлянки, нагадують вам старий, допотопний вантажний автомобіль, що везе на бійню пів сотні середнього віку – в розквіті сил і здоров'я – свиней.
Далі ваш непримхливий слух «усладіт» «автор-гумарист-куплетіст-фейлетоніст Яша Вопрос», «повсємєстний восторг публіки». Він співатиме сам куплетик про те:
Який в основі сучий син
Сер Остін Чимберлін!..
І закінчить закликом до якоїсь кінематографічно настроєної безтурботної дамочки:
Зачем стесняться, моя финтифлюшечка,
Ведь за тебя я готов жизнь отдать,
Тут єсть у нас
Апарат і катушечка,
Давай же мы с тобою тут картины запускать.
Після таких куплетів публіка починає виявляти активність – голосно сякається, плює на брудну підлогу і голосно дає короткі, але виразні рецензії. Ось найхарактерніші:
– Шарлатан. Сучий син. Жулік. Шахрай. Чортовий халтурник.
Але найбільший восторг викликає «індійський факір, гвоздь програми, володар чудес, ілюзіоніст-експресіоніст».
Він проштрикує собі шпильками носа під акомпанемент скаженого галасу ревіння, скреготу.
Ковтаючи цвяхи, він повинен раз у раз ухилятись од спрямованих у нього гнилих яблук.
– Лізь у пляшку, стерво собаче! – реве гальорка. – Обіцяв!
– А я ж що роблю? Я й лізу Обіцяв лізти – і лізу. Не говорив же, що залізу. Говорив – лізтиму.
Тут уся зала підводиться, скажений рев роздирає повітря, а жінки квапливо вибігають геть, бо чоловіки починають «виливати душу» в технічних виразах.
Щастя халтурників, коли вони встигнуть, забравши гроші, заховатись десь у темному завулкові, щоб згодом утекти світ за очі.
Бо будуть биті.
Все це пригадується нам, коли ми думаємо про робітничий (в лапках) уряд сьогоднішньої Англії. І визнання СРСР, і боротьбу з безробіттям, і підвищення зарплатні, і чого вони тільки не наобіцяли?
Понесла їм простодушна публіка своє довір'я, свої голоси. І стоять нині політичні халтурники на сцені, перед очима обуреної публіки.
– Дайош боротьбу з безробіттям! Обіцяли!
Бліді, розгублені стоять на сцені політичні Марфи, Арфи й Ліра-Лірські.
– Громадяни й джентльмени! Заспокойтесь, ради бога! Томас забезпечить роботою мільйон чотириста тисяч чоловіко-місяців. Плани вже обговорюються. Коли дозволять економічні умови, ми поставимо питання про можливість обговорення заходів для скорочення робочого дня. Ми скоро й з Комінтерном помиримось. Макдональд же не проти, побий мене бог. Заспокойтесь, громадяни.