Бакланов обійшов колодязний зруб, біля якого хазяйнували солдати, оголені до пояса. Залишаючи село, гітлерівці пристрелили двох псів і вкинули їх у колодязь. Солдати вичистили його і тепер вичерпували звідти воду.
Біля входу до хати стояв вартовий, а на східцях гапку сидів капітан Дмитрієвський. Побачивши Бакланова, він кинув недокурену цигарку, встав і спустився з гайку, даючи дорогу полковникові.
Бакланов мовчки пройшов до хати, слідом за ним попрямував Дмитрієвський.
— Снідали, капітане? — спитав Бакланов, скинувши кашкета й повісивши його на цвях.
— Тільки що…
— Шкода, я думав, що сьогодні будете мені за компанію. — Він підійшов до вікна і розчинив його навстіж. Запах бузку полився в кімнату. — Як Горєлов?
— Мовчить, — відказав Дмитрієвський.
Бакланов почекав трохи, дивлячись у вікно, потім сказав:
— Командуючий і член Військової ради схвалили наше рішення. Захоплені горєловською групою документи дуже важливі. Наказано вивезти їх за всяку ціну і негайно. Командування фронту додержується такої ж думки.
Вони розмовляли, стоячи посеред кімнати один проти одного.
Говорили з Юлією Василівною?
Так точно, говорив, і докладно.
— Ну?
— Вона готова.
Бакланов зітхнув:
— Яв цьому не сумнівався. Юлія Василівна завжди готова. Ну що ж… запросіть її сюди.
— Слухаю, — відповів Дмитрієвський і вийшов.
Бакланов підійшов до польового телефону.
— Чайка? Прошу шістнадцятого. Так, так… Доброго здоров'я, Володимире Дмитровичу! Уже знаєте? От і добре. А час я вам скажу… Так. Машина потрібна буде о двадцять третій нуль-нуль. Звичайно, післязавтра (що умовно означало «сьогодні»). Так, на викид. Через годину я підішлю капітана Дмитрієвського. Домовились? Єсть!
Бакланов поклав трубку й пройшовся по кімнаті. Через вікно крізь сітку розквітлого галуззя бузку проціджувалося сонячне світло. Воно дробилось на скалочки, вистилало підлогу строкатим килимом і робило кімнату святково прибраною і веселою.
Але на душі в полковника було невесело: горєловський кореспондент мовчав. Він не з'явився на контрольний сеанс і не відповідав на виклики армійського радіоцентра. Тривожні догадки й припущення межували вже з упевненістю: значить, там, у Горєлові, скоїлось якесь лихо. Але яке? На це ніхто не міг відповісти.
І само по собі напрошувалося питання: якщо там щось сталося, то чи не вплине це на виконання завдання Тумановою?
Це дуже непокоїло не тільки Бакланова, а й члена Військової ради та командуючого армією. Але іншого виходу не було.
«Вся надія на Чорноп'ятова, — подумав Бакланов. — Григорій Опанасович не повинен схибити. Він стріляний горобець. Та й Юлія Василівна людина вже досвідчена в таких справах. Знайде рішення на місці. Немислимо зараз передбачити всі можливості й перешкоди. Якась частка риску неминуча в підпільній роботі. Наше завдання — звести цю частку до можливого мінімуму». Стук у двері перервав роздуми Бакланова.
— Заходьте! Заходьте! — голосно запросив він.
Увійшли капітан Дмитрієвський і лейтенант Туманова, дівчина років двадцяти двох. Вона ступнула раз, стала в положенні «струнко» і, приклавши руку до пілотки, відрекомендувалась:
— Товаришу гвардії полковник, лейтенант Туманова з'явилась на ваш виклик.
Бакланов мимоволі замилувався нею. У звичайній, але гарно припасованій червоноармійській гімнастьорці з польовими погонами, в куценькій шерстяній спідничці чорного кольору, в гарненьких хромових чобітках Туманова здавалась дуже молодою, стрункою і привабливою. На її хвилястому густому волоссі, зібраному ззаду в тугий вузол, насилу трималась пілотка. Орден Червоного Прапора і медаль «За відвагу» виблискували на гімнастьорці.
— Здрастуйте, Юліє Василівно, і ще раз здрастуйте! — привітав її Бакланов, узяв за руку, підвів до стола й посадовив на табуретці. — Як я зрозумів капітана, ви згодні?
— Так, — відповіла Туманова. — Я готова. Тільки б досвіду вистачило…
Бакланов лукаво і трохи сумно посміхнувся.
— Я не звик говорити компліменти. Не прибіднюйтесь… Зачиніть, будь ласка, вікно.
Капітан зачинив вікно і став осторонь, біля стіни.
— Чи все вам ясно? — звернувся Бакланов до Туманової.
— Все ясно. Наскільки тут можливо, я ознайомилась із справами й умовами горєловської групи. Докладу всіх зусиль, щоб справитись із завданням, — спокійним і рівним голосом сказала Туманова.