— Добре! — схвально озвався Бакланов. — Але я не хочу від вас приховувати: там можуть бути несподіванки. Нас дуже непокоїть одна обставина…
— Зрив передачі? — попередила його Туманова.
— Так! — і Бакланов подивився на капітана. Той стояв, розглядаючи карту. — І в даному випадку я навіть не знаю, що підказати, що порадити. Як ви гадаєте, капітане?
Дмитрієвський заглибився у вивчення карти й не відразу зрозумів запитання.
— Вибачте? — перепитав він у полковника.
Бакланов удруге виклав свою думку. Дмитрієвський вислухав його і, трохи зачекавши, відповів:
— Дуже важко що-небудь порадити. Доведеться орієнтуватись на місці. Нам ні з чого вибирати. Ми маємо явки, але позбавлені можливості перевірити їх.
— І в нас немає підстав не вірити Чорноп'ятову, — додала Туманова. — Він же не дає нових явок?
— Все це правильно, друзі, — замислено сказав Бакланов. — І одна явка на нього ж самого. Не може ж Чорноп'ятов не довіряти самому собі! Але я думаю про інше. Не слід забувати, що він писав радіограму ще до того, як перервався зв'язок. Ми не знаємо, чого він перервався. Можливо, що зараз Чорноп'ятов дав би нам інші явки. Можливо, що вся обстановка докорінно змінилася. Мені здається, що йти на основну явку без будь-якої перевірки було б необережно.
— А що ви пропонуєте? — зацікавилась, Туманова.
— Я б порадив, — продовжував свою думку Бакланов, — перш ніж зайти до цього кафе, зробити невеличку розвідку. Вигадати що-небудь, погоджуючи це з обстановкою. Важливо переконатися в тому, чи «благополучний» Готовцев. Зробити це не так уже й важко, оскільки він працює в ресторані.
— Розумію, — кивнула Туманова.
— Цілком вірно, — додав капітан. — Зрештою важливо дізнатись, чи працює Готовцев. Якщо працює, можна сміливо йти до нього.
— Так, так… — підтвердив Бакланов. — Нам відомо, що організація в Чорноп'ятова побудована на незалежних одна від одної групах. І коли в небезпеці радист, то це ще не означає, що небезпека загрожує і Готовцеву. А проте обережність необхідна.
— Я так і зроблю, — промовила Туманова. — Я постараюсь потрапити до міста трохи раніше і дещо зроблю.
— Паролі запам'ятали? — запитав Бакланов.
— Так, вони не складні й легко запам'ятовуються.
— Рації до міста не заносьте ні за яких умов, — застеріг Бакланов. — Це взагалі небезпечно, а тим більше зараз, коли перервався зв'язок. Можливо, що їхнього радиста запеленгували.
— Для мене це ясно, — відповіла Туманова. — Рацію і все інше я сховаю в лісі, а далі видно буде. У місті з'явлюся тільки з документами.
— Ви зважайте на те, що центр слухатиме вас цілу добу, — нагадав Бакланов, — по десять хвилин після кожної парної години. Сховайте рацію якомога ближче до міста, щоб можна було скористатися нею без великої затримки чи швидко перекинути до міста, в надійний куточок.
Туманова кивнула.
— Літак чергуватиме тут з моменту першого вашого сигналу й до виклику, — додав Бакланов. — А про сигнали для прийому літака доведеться домовитися з льотчиком заздалегідь. Оце ніби і все. — Бакланов підвівся. — Прощатись не будемо. Я проведу вас до аеродрому. Ідіть відпочивайте. А ви, капітане, їдьте до командира полку. Він чекає вас.
Начальник гестапо прокинувся цього ранку незвичайно пізно. Весь оцей розгардіяш з кур'єрською машиною не виходив у нього з голови. Він заснув лише під ранок, а встав з болем у скронях і з якимсь неприємним осадком у роті.
Лежачи в ліжку, він подумав, що квапитись на службу немає рації. Відразу ж почнуться дзвінки коменданта міста, начальника гарнізону, начальника місцевої поліції та фельджандармерії, знову посиплються запитання, на які щось треба відповідати, а його від цих запитань уже нудить. Нехай там за нього викручується заступник: він уміє патякати і за словом до кишені не полізе. Та й формально він, начальник гестапо, правий. Він не вважає ні себе, ні свій апарат відповідальним за загадкове зникнення кур'єра з машиною. Яке йому до всього цього діло! У нього й своєї мороки по саму зав'язку… Досить того, що в місті працює підпільний радіопередавач, якого не вдається ніяк запеленгувати і зловити. Досить того, що на вулицях міста щодня з'являються крамольні листівки з закликами бити окупантів і автори цих листівок живі, здорові і роблять своє діло. Досить, нарешті, того, що протягом лише останнього місяця зареєстровано шість надзвичайних подій. Та ще які події! Серед білого дня, мало не на виду в дюжини городян, майже біля дверей убито слідчого кримінальної поліції. Убито наповал пострілом з пістолета, і вбивці пощастило втекти, Під міським телефонним комутатором виявлено підкоп із сусіднього будинку, а в цьому будинку вже протягом десяти місяців жив гауптман інтендантської служби, людина бездоганної репутації. І думай, що хочеш! Персонал, який обслуговує міську електростанцію, весь без винятку тричі вже заново змінено, а всього тиждень тому знову сталася навмисна аварія, що позбавила світла всі установи на чотири дні. У кабінеті керуючого біржею праці в ніч на неділю виникла раптом пожежа і від списків осіб, підготовлених до відправки в Німеччину, лишився тільки попіл. У зоні аеродрому якось днями затримали підозрілого типа без ніяких документів. Схоплений відмовився відповідати на запитання, а коли двоє автоматників повели його в контррозвідку, він по дорозі втік. А всього лише два дні тому біля будинку для приїжджих хтось крикнув, що на подвір'я проник радянський парашутист з гранатами в руках. Зчинилася неймовірна паніка, стрілянина. Ніякого парашутиста не знайшли, як не знайшли й людини, що зняла паніку, а в перестрілці було вбито двох поліцейських і одного німецького солдата.