— Скажи-но, — заговорив він, жуючи, — вас взагалі не б'ють?
Обидва глянули на Голубого Птаха так, наче він заговорив чужою мовою.
— За що нас треба бити?
— Я маю на увазі, коли ви нашкодите або не послухаєтесь?
— Б'ють? Ні! В крайньому разі не дають цілий день їсти.
Лис посміхнувся: цю кару він, мабуть, добре знає.
— Мій батько занурює мене у воду, коли я що-небудь натворю, — почав він. — Це не дуже приємно, особливо взимку. Влітку ще нічого, хай занурюють скільки їм завгодно; в спеку одразу ж і висохнеш. А от взимку треба бути слухнянішим.
Голубий Птах не дочув премудрих повчань Лиса, його думки були цілком зайняті тим, що тут, у індійців, не б'ють. Справді, він ніколи ще не бачив, щоб батько чи мати били хлопця або дівчину, що провинилися. «Вони мусять постити», говорили про покараних. Хлопець ніколи не питав, чому це діти постять, але тепер йому все зрозуміло.
На якусь мить в голові все змішалося. Він думав про свою колишню батьківську рублену хату, в якій часто верещали від побоїв братік і сестричка; думав і про хату роду Черепахи, де дітей жило втричі більше, а проте все обходилося мирно — без бійки.
Отак розмірковуючи, Голубий Птах повертався разом з обома товаришами в село. Поглядом він полинув ген по коричньових дахах, вкритих корою, ніби побачив там щось нове, чого раніше не було.
Коли вони прийшли додому, дід Біле Волосся сидів на порозі. Він побачив рибу й похвалив хлопців:
— Це личить мужчині й майбутньому мисливцеві більше, ніж робота в полі. За моєї молодості на полях працювали тільки жінки. Якщо тепер іноді побачиш чоловіка з мотикою, так то звичаї білих, перейняті нашими. Предки вчили нас, що мужчина не повинен виконувати жіночої роботи, а мій дід…
Коли Біле Волосся згадує про свого діда, то кінця скоро не жди. Козуля і Лис тихенько пробралися до дверей і зникли, бо дід звертався лише до Голубого Птаха. Хлопець терпляче слухав: слова старих людей завжди мудрі.
На поріг вийшла мати, поставила на циновку мисочку гарячої маїсової каші і ковдрою щільніше вкрила плечі старика.
Старик, не звертаючи на неї уваги, продовжував повчати:
— А ти, онуче мій, мусиш запам'ятати: тебе взяли на місце мужчини, і не годиться тобі ходити з жінками в поле.
Хлопець звів жалібний погляд на матір. Вона подарувала йому легеньку мотику й пообіцяла, як тільки почнеться на маїсових полях жвава робота, взяти його з собою. Він побачив у її очах і куточках губ маленьку, ледь помітну посмішку, що розвіяла враження від дідових слів.
Трохи збентежено він глянув на діда: це вже був не сивий мудрець з його вічними доріканнями, а всього-на-всього старий чоловік, що тремтячою рукою черпав ложкою каїну. Діда слід шанувати, але ще більше треба шанувати батьків, а особливо матір. Коли Полуденне Сонце попрямувала в хату, Голубий Птах мимоволі схопився за її довгу жовту кофту, точнісінько так, як тоді, коли вперше, спотикаючись у темному коридорі, йшов за Круглою Хмарою.
Наступного ранку Голубий Птах не міг піти до загати — він повинен був залишитись біля південних дверей, щоб доглядати діда. Біле Волосся сидів на своїй циновці і вигрівався проти сонця. Іноді йому щось потрібно було — трохи тютюну, або друга ковдра, або набита заяча шкурка, що служила дідові за подушку під спину, — тоді хлопцеві доводилось бігти і приносити потрібне.
Похмуро дивився Голубий Птах своїм друзям услід. Спочатку вони зайшли за хати, потім виринули далеко в полі й остаточно зникли на луках. Скільки ж коропів буде сьогодні у кошику? Аж зло бере, що саме зараз він повинен доглядати діда. Наче меншим не можна було цього доручити? Але ті наробили б забагато дурниць. Ні, їм довіряти не слід.
Он діти знову граються в «закручену стежку». Довгим ланцюжком бігають підтюпцем навколо великої товстої ступки, в якій тітка Тараня саме товче маїс. Кожний гравець лівою рукою тримається за пояс свого сусіда, а правою — ловить зерна, що вилітають із ступки. Нескінченний ланцюжок кружляв навколо ступки, «йоге, йо-ге-га…» У тітки, мабуть, голова закрутилася. Раптом: бах! Вона опустила товкач і здійняла вгору кулаки. Наче зграя куріпок, розлетілася дітвора хто куди. Шнап, голосно гавкаючи, кинувся за ними. Голубий Птах сміявся, бачачи, як легко можна розсердити тітку Тараню.
Тітка закінчила товкти маїс і пішла в хату. В селі знову запанувала тепла, ніжна тиша весняного дня, яку ледве порушувало то крякання диких качок у комишах, то одноманітний скрип очеретянки та жалісний крик гусей, що нескінченним караваном тяглися десь високо-високо в небі. Тільки тихе покашлювання діда нагадувало про те, що тут є люди.