Голубий Птах відчув дике задоволення, коли вождь, повернувшись з торгової станції, одразу ж вирушив у похід помсти до кордону. Останні думки про втечу розсіялись, мов туман в променях сонця. Кулі прикордонників завдали таких ран, які не заживають роками.
Цілющим соком називала Полуденне Сонце темно-зелену рідину, яку вона щовесни варила з кори дикої вишні та листу повзучої аралії. Відвар вона наливала у пляшечку і зберігала її у торбинці, що висіла над ослоном, завжди під рукою.
Мати пильно стежила за пляшечкою. Скляні речі, особливо пляшки, були серед індійців цінністю. Проте мати оберігала плоскувату посудинку не тому, що вона була зроблена з незамінного скла, а заради цілющого гаку, який виблискував у пляшечці.
Коли хто-небудь розіб'є коліно, або, стругаючи дерево, ножем розріже руку, чи, бува, гілкою удряпне шкіру на голові, мати капала трошечки темнозеленої рідини на ушкоджене місце і витирала чистим пучечком моху. Кров одразу ж спинялася, біль вщухав, і за два-три дні рана заживала.
Мати знала ще кілька таких засобів. Якщо у батька боліли зуби — єдиний випадок, коли Малий Ведмідь втрачав рівновагу — вона варила миртове листя і прикладала гарячий компрес до розпухлої щоки.
Якщо вжалила кого гадюка, треба щодуху мчати додому. Мати діставала з мішечка шматочок зміїного кореня. Він гидкий на смак, але треба його старанно жувати, а гіркий сік ковтати. Потім пожований шматочок ликом прив'язували до рани. Це одразу ж допомагало. Материні ліки завжди допомагали.
Тільки на Голубого Птаха цього разу темнозелений сік не діяв: рана не закривалася, кінці її покрилися струпами.
— Треба покликати дядька Маїсове Стебло, — сказала Полуденне Сонце, коли вийшов увесь сік, а Голубий Птах усе ще лежав, бо майже не міг ходити. Хлопець вдячно глянув на матір, тому що Маїсове Стебло вважався добрим лікарем, до нього за допомогою зверталися хворі навіть із сусідніх сіл.
Запрошений прибув того ж дня ввечері. Голубий Птах не помітив його приходу. Маїсове Стебло якось враз з'явився біля вогнища, закутаний у велику голубу ковдру, нижній кінець якої тягнувся по землі і тому був дуже брудний. Він нічим не відрізнявся від інших чоловіків; носив такі ж мокасини і таку ж сорочку, що, наче спідниця, спадала на шкіряні легінги. Лише довга ковдра, що сягала від плечей аж до п'ят, мала одну особливість: посередині на спині була велика червона чотирикутна зірка. У руці медик тримав коричньовий дерев'яний ящичок, який обережно поставив на підлогу. Потім скинув ковдру і спокійно підсів до вогню.
Полуденне Сонце зварила йому молоденьку дику гуску і саме відокремлювала ніжне м'ясо від кісток. На все це з цікавістю позирав хлопець із своєї постелі; мати якось розповідала йому, що медика можна частувати лише білим м'ясом. «Він їсть лише біле — птахів, що мають біле пір'я або світле м'ясо». Це справило на хлопця особливе враження. Він уявляв собі медика, як якусь дивну істоту. Але на превелике своє розчарування побачив, що Маїсове Стебло аж нічим не впадав у вічі, що їв він, як і всі інші люди, що материна гуска, як видно, сподобалась йому, бо він голосно і виразно плямкав.
Поївши, відвідувач послав Малію з тиквою до річки.
— Зайди у воду і зачерпни за течією. Та гляди, не набери піску; вода повинна бути зовсім чистою.
Перед постіллю Голубого Птаха мати поставила велику, добре одшліфовану дерев'яну миску, і Маїсове Стебло почав у хворого на стегні видавлювати рани. Куля пронизала тіло, залишивши дві бридкі дірки. Було боляче, і хлопець стискав зуби. Поки Маїсове Стебло наливав у миску тієї води, що принесла Малія, мати обережно витирала кров.
Та ось лікар відкриває коричньовий ящичок, дістає звідти якийсь згорток і починає розмотувати силу ганчірок, аж поки, нарешті, показується малесенький шкіряний гаманець. Невеличкою роговою ложечкою Маїсове Стебло дістає з гаманця трошечки синюватого порошку і кидає три пучки його в миску.
Медик уважно подивився на воду і, побачивши, що порошок плаває на поверхні і не тоне, задоволено кивнув головою. Це мало означати, що хворий незабаром одужає. Як тільки порошок розчинився, Маїсове Стебло ретельно промив рани і зробив перев'язку з березової кори.
— Завтра потіти, — пробурчав Маїсове Стебло, перш ніж підвівся і беззвучними кроками зник у темряві коридора.
На наступний день біль послабшав. Козуля провів двоюрідного брата до північних дверей, біля яких мати з Малією вже спорудили спеціальну хатинку. Це був напівкруглий курінь, щільно покритий ковдрами і матами. Поруч горіло вогнище, і тепло від нього в цей прохолодний ранок пізньої осені було дуже приємним.